Новій діалог і розділ на букнеті
Вітер над затокою був холодний і живий, як дихання моря.
Анастасія стояла біля старого маяка, дивлячись, як хвилі розбиваються об каміння. Вона накинула легкий шарф на плечі — подарунок мами. Раптом порив вітру зірвав його і поніс униз, до самої води.
— Ні! — крикнула вона й кинулась за ним, але шарф уже майнув униз схилом, прямо до берега.
Хтось випередив її.
Хлопець у світлій сорочці, з темним поглядом, підняв шарф із піску.
— Ваш? — спитав він, тримаючи тканину обережно, ніби щось тендітне.
Анастасія зупинилась, намагаючись перевести подих.
— Так… Дякую.
Він усміхнувся куточком губ.
— Обережніше тут. Море не любить тих, хто стоїть занадто близько до краю.
Її серце раптом пришвидшилося.
— А ви, певно, море добре знаєте?
— Можна й так сказати, — відповів він. — Я виріс тут.
Вона подивилась на нього уважніше.
— Ви… Даніель? —
— Так, — коротко відповів він, простягаючи шарф.
Погляд у погляд. Хвилина, що тривала вічність.
— Це правда, що ти засватаний?! — вирвалося в неї раптово, навіть без привітання.
Він застиг.
— Хто тобі сказав?
— Сафіє. — її голос тремтів. — Ти навіть не заперечуєш…
Даніель відвів погляд, дивлячись на хвилі.
— Це не так просто, як здається.
— Тоді скажи хоч раз — що для тебе просто? Я чи вона?
Він зробив крок до неї.
— Настю, не починай…
— А я не можу інакше! — крикнула вона. — Я не винна, що всі закохуються в мене, нічого не роблячи!
Він мовчав, стискаючи шарф у руці, поки тканина не змокла від хвиль.
— Ти навіть не уявляєш, у що втрутилася, — прошепотів він.
— І все ж ти стоїш тут, біля мене, — відповіла вона, і сльози блиснули в її очах.
Він хотів щось сказати, але море вдарило сильніше, і бризки розділили їх, наче сама природа не дозволяла доторкнутись.
Він простягнув їй шарф — востаннє.
— Ти не повинна була мене зустрічати.
Анастасія взяла шарф, але погляд його вже розчинився в тумані.
Вітер підхопив її волосся, а десь далеко знову спалахнуло світло маяка — мов знак того, що
це тільки початок історії, яку море не дасть забути.
3 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЕмоційно! Спершу враження, що герої не були знайомі особисто – адже вона називає його ім'я невпевнено, наче не знає його в обличчя, а він навпаки. Щоправда, коли розмова перескакує на приватне (до речі, цікаво – звикла до слова "засватаний" більше у історичному контексті) і трохи іронічно звучить "Я не винна, що всі закохуються в мене, нічого не роблячи" – в сенсі вона нічого не робить, аби в неї закохувалися, чи в неї закохуються виключно нероби?)
Ася Рей, Помітно.
Цікавий уривок, але не зовсім зрозуміло, як це можливо у реальності
Дівчина стоїть на схилі біля старого маяка. Внизу каміння, об яке б'ються хвилі. Шарф зривається та летить вниз, ледь не до води.
Звідкись береться герой, який ловить її шарф. Він з'являється неочікувано... Але як?
Дівчина стоїть вгорі. Шарф падає вниз. До того ж герой швидко ловить шарф і подає дівчині. Це він через каміння цибає...
У мене така картинка склалася. Вірніше, не склалася...
Олеся Глазунова, )))
❣️❣️❣️❣️❣️
Ромул Шерідан, ❤️❤️❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати