Тихої ночі!

Новий розділ вже на Букнет!

✨✨✨

— Кіро, ходімо до будинку.

Примружившись, закладаю руки на грудях. Щось мені це все страшенно не подобається.

Яку справу ми маємо владнати? Я не збираюся мовчки коритися цьому чоловікові та виконувати його забаганки. Я — нянька його сина, а не його персональна власність.

— Дем’яне Тарасовичу, я нікуди не піду, доки ви мені все не поясните, — капризно стою на місці.

— Кіро, ходімо. Я все розповім дорогою до будинку, — відмахується чоловік та йде.

Ну і хай іде, я нікуди йти не збираюся.

Пройшовши кілька метрів, Буйний зупиняється і оглядається за мною.

— Кіро! — невдоволено гримає він і, таки зрозумівши, що я не піду, повертається. Зупиняється надто близько і згори вниз невдоволено дивиться на мене. — Це у ваших інтересах, Кіро.

Моментально примружуюся, щось не можу збагнути, про які такі мої інтереси він говорить?

— Хоч поясніть, про що ви, Дем’яне Тарасовичу?!

Буйний за секунду скорочує відстань між нами і впівтону кидає:

— Кіро, там у будинку на нас чекає твоя мати... Вона знає, що ти моя дівчина. Тож годі вередувати. Зараз ти повинна підіграти мені, звісно, якщо не хочеш, аби твої рідні ламали твоє життя й надалі...

Книга тут...

Приємного читання!