Привіт усім!

Сьогодні був... ну, не знаю, як і описати. Просто день, який, мабуть, назавжди закарбується в пам'яті. Адже сьогодні я офіційно стала "новенькою" у Великій старій школі №248. Звучить трохи як назва замку, правда?

Я завжди думала, що переїзд — це шанс почати все з чистого аркуша, але чомусь цей "чистий аркуш" виявився напрочуд... галасливим і чужим.

Знаєте, коли виходиш із машини, а навколо сотні незнайомих облич, які щось кричать, сміються, обіймаються? Саме так я почувалася на подвір'ї школи. Мені здавалося, що весь цей шум просто проходить крізь мене, і я стою посеред епіцентру подій абсолютно невидимою. Моє темне волосся, мої великі окуляри, які я так ретельно обирала, щоб виглядати "розумно, але не надто", раптом здалися мені якимось маскуванням, за яким я ховалася.

Самотності було стільки, що я відчула її прямо під грудьми. Таке відчуття, ніби всередині утворилася порожнеча, яку нічим не заповнити. А потім...

**

Несподівано, крізь цю хвилю незнайомих емоцій, хтось підійшов. Це був хлопець у яскравій червоній футболці. Він так відрізнявся від сірості моїх думок, наче спалах світла. Його усмішка була щирою, і я чомусь одразу це відчула, хоча й злякалася водночас.

"Новенька?" – запитав він.

Мене звали Аліна. І саме в цей момент, стоячи посеред галасливого подвір'я, дивлячись на цього хлопця з щирою усмішкою, я зрозуміла, що, можливо, цей "чистий аркуш" не такий вже й порожній. Можливо, на ньому вже почали з'являтися перші рядки нової історії. І це... це трохи лячно, але й дуже цікаво.

Що ж, №248, покажи мені, на що ти здатна. І ти, Максиме, теж.

Тримайте кулачки за мене!

Аліна.

Максим:

Я помітив її одразу. Вона стояла біля входу, мов маяк тиші посеред цього хаосу. Темне волосся, окуляри, які робили її очі ще більшими — вона виглядала трохи переляканою, але водночас неймовірно зосередженою. Вона не метушилася, як інші новачки. Вона просто стояла й спостерігала.

Я зазвичай не підходжу до новеньких першим. Але тут... було таке сильне відчуття, що їй потрібен хоч якийсь якір. Хтось, хто не буде кричати.

Я усміхнувся — це моя стандартна тактика, завжди працює. І, набравшись рішучості, запитав: "Новенька?"

Вона здригнулася. Це було майже непомітно, але я це побачив. У її очах, за склом окулярів, промайнула суміш страху й цікавості.

Усередині я подумав: "Окей, Максим, не налажай. Вона особлива."

Уже ввійшла історія на сайті переходьте читайте коментуйте враження ?❤️??