Нарешті почалася публікація третього десятку розділів "Землі Гарантів" (усього їх 37, тож до завершення лишилося зовсім трішечки). Сьогодні в проді ми нарешті побачимо винуватця збою клімату, через який в Яві та, відповідно, у Наві вже сім років безперестану триває липень.

Ларіону навіть не довелося вказувати на гаранта. Він настільки вирізнявся з загальної атмосфери п’янкої безтурботності, що й описати важко. Його сіра постать у тьмяному, обірваному плащі, зі змученими крилами, які немов ламалися кілька разів і втрачали пір’я, відганяла відвідувачів у інший кут приміщення. Якби я не знала, що це за істота, то подумала б, що переді мною зараз сидів справжнісінький ангел смерті. І цього чоловіка колись вважали найвродливішим серед гарантів? Та він хіба що найжалюгідніший гарант в історії!
... 
Махнувши шинкареві, що мені наливати не треба, я сіла на стілець біля Сезана на відстані руки. Його обличчя приховував великий рваний каптур. Як не дивно, жодного запаху від гаранта не йшло, але був звук. Він сидів, тремтячи. У руці шурхотів кухоль пива. Розбиті губи гаранта безперестану сіпалися зі безглуздим бубонінням, наче в божевільного:
— Серпень мине, серпень мине… Мине серпень.
Раптом бажання піти ледь не дійшло командою до ніг, але я вгамувала страх. Контроль емоцій найважливіший, як вчила Ліві. А це дихання, це плечі та живіт, це обличчя. Треба просто відпустити напругу.
— Я так припускаю, листя вам не допомагає? — промовила якомога спокійніше.

А ось такий вигляд Сезан мав до випалення Алатерри:

Запрошую всіх до читання!