Ще через деякий час їхньої подорожі почулись переклички сов. І всі з острахом чекали на виття вовків. Та його поки що не було чути. Вітер притихав, а дощ починав йти з новою силою. Та вже не зважаючи ні що, молоді йшли вперед. Вони йшли, немов роботи, відімкнувши всі свої почуття. Вони знали – просто потрібно йти вперед. Струмок став ширшати, а ґрунт ставав кам'янистим і слизьким. Дівчата дуже часто спотикались на своєму шляху.  Поліна необережно ступивши, впала. Орест, який ішов позаду мовчки допоміг їй піднятись і помітив, що з коліна дівчини йде кров. Ліза та Денис теж зупинились. Поліна сіла просто на мокрому камені.

   Четверо старшокласників з необережності потрапили до рук бандитів, а потім, рятуючись від них, опинились в незнайомому лісі. Тепер, щоб врятуватись, їм потрібно забути про свої конфлікти, триматись разом та просто йти вперед.