В цей час якраз проходжу повз кінотеатр, де афіша фільму жахів про мисливця на вампірів. Діставши з кишені рожевий смартфон і пробігши пальчиками дисплеєм, знаходжу номер свого товариша.

— Антоне, ви ще в кав'ярні? — мило лепечу. 

— Натка, ти як? — хвилюється за мене. 

Уу… дістав! Знаю, що дбає ну, просто неможливо! Як ти? Та. Як ти? Як я?! Я закохалася в хлопця через інтернет, потім приїхала до його міста, де дізналася, що в нього є дівчина! При цьому в місті мене наздоганяють вдало забуті спогади, і він після цього запитує, як я?!

— Супер, — скриплю зубами й видавлюю.

— Брешеш, — констатує факт.

— Звичайно, брешу, бо мої проблеми нікого не повинні торкатися. 

— Гаразд, проїхали. Чого дзвониш?

— Я купила 4 квитки в кіно і сеанс почнеться вже через пів години, так що підіймайте свої зади та кулею до мене.

— Зараз будемо.

— Чудово, я буду в кафе поруч з кінотеатром, — швидко відключившись, йду до кас, щоб справді купити квитки. Мені пощастило саме забрала останні.

За чашкою зеленого чаю та смачного тістечка час пролітає не помітно. Антон, як і обіцяв, приходить з ними вчасно. При появі Артема серце пропускає пару ударів, а потім б'ється, як шалене. Ось настала година моєї помсти цій білявій лахудрі. Хоча той невинний жарт, який я вигадала складно назвати помстою, але треба, ж з чогось починати. Спеціально не говорю на який фільм ми йдемо, тільки кажу, що всім сподобається. Принаймні мені та моєму приятелю точно сподобається, а про цих голубків не знаю.​​​​​