Мирної суботи, любі!

Я до вас з хорошими новинами!

Щойно на сайті стартувала новинка!

Люб'язно запрошую вас до цієї історію і буду шалено рада бачити вас на сторінках цього роману!

✨✨✨

— Доню, Князь згоден на все. І вже сьогодні оголосить про ваше з ним весілля. А ще Князь наполягає на зустрічі... Також просив розмір твого пальця, аби замовити обручку, — по спинному мозку проходиться холод, від цих слів. Але я старанно приховую емоції, бо в рідних очах помічаю стільки тривоги, та й у голосі тата звучить неприховане хвилювання. — Доню, а може, не потрібно?

— Потрібно, тату, — надто впевнено запевняю. — Розмір обручки шістнадцятий, — видихаю та додаю. — А зустрічатися нам необов’язково. Зустрінемося у день весілля.

Батько заклопотано киває головою й зірвано заперечує все:

— Дитино, це все неправильно. Так не повинно бути. На дворі двадцять перше століття...

— Тату, припини, — перебиваю його і вкотре повторюю: — Все буде добре. — Обіймаю свою найріднішу душу. — Ти ні про що не хвилюйся... Хоча якщо щось дуже термінове — телефонуй. Я буду на зв’язку.

— Каміло, мені страшно, — з тривогою зізнається він, заклопотано дивлячись на мене.

— Тату, нічого не бійся, — намагаюся, аби голос звучав переконливо. — Краще плануй справи. Запрошуй гостей на весілля, а я сьогодні перепочину. А можливо, ще поїду обирати сукню. — Видавлюю посмішку та бадьорим голосом додаю: — Якщо матимеш час, візьму тебе з собою.

Тато вимушено посміхається й пригортає мене до себе міцно-міцно.

— Я дуже боюся за тебе, моя дівчинко, — він заглядає мені в очі і здавлено шепоче: — А в сукнях, якщо чесно я не дуже шарю. Ти краще подруг попроси... — він стискає вилиці й з гіркотою додає: — Але це все безглуздо, дитино...

— Тату, припини! — суворо наказую. — Ти вже занадто дорослий, аби боятися. Краще посміхнися, — ти ж доню заміж видаєш.

За новинкою сюди...

Гарних емоцій та вдалого дня!