Доки я продовжувала із роззявленим ротом оглядати будинок, Марк уже дістав із кишені ключ і, тримаючи в одній руці мій багаж, відчинив двері. Я нетерпляче побігла за ним, і це не сховалося від уважного погляду мого брата. На його задоволеному обличчі було видно, як він пишався своїм будинком. І тут справді було чим пишатися.

Цей епізод — з книги «Не дратуй мене» ♡

Мені подобається дивитися на людей у моменти, коли вони пишаються собою. Це завжди так тепло і мило)) 

Що ви відчуваєте в такі моменти?