Рубрика "Спойлери без спойлерів"

Завтра вийде новий маленький розділ, в якому Луна має попросити Кая про допомогу. І він явно не буде налаштований їй відмовити. Але до цього, вони пройшли довгий шлях пізнання один одного новими.

А сьогодні хочу показати, як саме відбувалась їхня перша конфонтація..Звісно, по класиці жанру, з часом вони знайшли спільну мову. Та є таємниці, які занадто сильно рвуться через контроль та міцну закритість Кая. Адже в його житті тепер з'явилась ще одна людина, яку він відчайдушно буде намагатись врятувати.

Та чи зможе він її врятувати від себе самого?

— Щодо шлюбної ночі… 

Його погляд пройшов уздовж моїх плечей, ніби вперше бачив мене на власні очі. Губи розтягнулися в пустотливу півусмішку, але в ній не було тепла: це був погляд мисливця, що націлився на загнаного звіра.

— Добре, — мій голос став сталевим. Я випила вміст склянки залпом, відчувши, як алкоголь п’янкою хвилею проникає до кожної клітини. — Якщо ти так хочеш, я вся твоя.

Я зняла туфлі біля барної стійки. Прибрала волосся з плечей, оголивши ключиці, й почала опускати бретелі. На корсеті була блискавка, яку самотужки не розстебнути, тож я повернулася до Кая, відкриваючи слабке місце спини й нервово вдихнувши.

— Якщо хочеш, щоб я роздяглася повністю — допоможи. Чи ми можемо обійтись без прелюдій і зробити все швидко? 

Я знала: мій сарказм і «уколи» не приведуть ситуацію до кращого, але вже не могла стриматися. Найкращий захист — напад.

Кай без єдиного слова підійшов зі спини й допоміг звільнитися від корсета. Сукня розсипалася на підлозі, залишаючи мене в одних трусиках, голу й босу. Він різко повернув мене до себе, і я автоматично прикрила груди руками.

— Пам’ятаю, був час, коли ти не соромилася мене, — промовив він тихо. Його очі потемніли, заіскрилися. Від цього погляду по тілу бігли мурахи. Хоч я й ненавиділа Кая за те, що він зробив, тіло шалено бажало його. 

І він абсолютно точно бачить твою праведну боротьбу за владу з власним тілом.

— Пам’ятаю, був час, коли ти не був мудаком. — Я глянула йому викликом з тієї ж відстані, не знижуючи рук з грудей. — Але часи змінилися. Змінився й ти.

Кай зробив крок уперед, так близько, що моя рука на грудях доторкнулася до його торсу. Довелося відступити до барної стійки, поки холод мармуру на моїй спині не збив подих.

— Ти права. Хочу, щоб ти це запам’ятала, — прошепотів він, торкнувшись долонею моєї щоки. — Я вже не той хлопчисько, якого ти знала. — Його рука опустилася на мою шию, злегка стискаючи сонну артерію. В очах горіла ніч, в якій можна було губитись століттями. — Але ти все ще та сама дівчина, яка була призначена мені.