Історія Балькіс. Частина 2

Історія Балькіс в книзі подається крізь призму описів, сприйняття цієї героїні іншими матронами чи самою Сірін, а химерні чутки дозволяють краще відтворити передісторію жінки. Про ранні роки Балькіс відомо небагато, але можна сміливо стверджувати, що народилася вона в доволі бідній родині і раніше носила прізвище Арія без приставки. Родина дівчини не могла дозволити собі віддати її на навчання до Академії Таїнств, тому єдиною її дорогою залишалася медресе. В цьому навчальному закладі Балькіс рано стала демонструвати свою значну фізичну силу і любов до холодної зброї. Нездатність отримати магічне навчання вона цілком компенсувала вивченням всіх фехтувальних технік. Коли Балькіс закінчила своє навчання, то вдома її спіткала трагічна звістка - її батьки загинули в одному з походів Арзуф на Аґрестію. Розчарувавшись в такій безперспективній картині свого майбутнього, Балькіс вирішила шукати омріяної слави для себе, вона прагнула за будь-яку ціну вибратися з бруду, в якому жила, до вищих щаблів влади, зробивши собі гучне ім'я.

Верховний Архімагістр Арзуф Пей-Ґамбера на шляху до імперії Аквілон 

Войовнича дівчина кілька разів робила спроби записатися в ряди добровольців, що хотіли поплисти до берегів імперії, але їй багато разів відмовляли з насмішками, бо жінки часто глузували з тих, хто був повною незграбою в магічних сферах. Фронт потребував могутніх вештіц, а солдатів цілком вистачало серед чоловіків, тому Балькіс зазнавала невдач при своїх спробах. Розлючена жінка наплювала на все і прийняла саме радикальне рішення - вступити до Підземної Варти, добре усвідомлюючи яка це небезпечна робота і що вона може ніколи більше не побачити денне світло.

Якраз до Підземних Вартових Балькіс взяли без зайвих питань, там годився будь-який гострий скімітар, здатний вбивати численних чудовиськ,що сновигали темними тунелями. Жінка доволі швидко звикла до періодів короткого пильного сну, різких маршів до нових місць, неочікуваних нападів підступних створінь ночі і відпочинку на твердій землі під вагою гранітного склепіння. Кожна нова битва загартовувала Балькіс, а свої гроші вона заробляла потом та кров'ю, беручи самі небезпечні завдання на власні плечі. Для Балькіс прекрасною музикою стали брязкіт клинків та крики вбитих ворогів, нові шрами й мозолі слугували доказами її доблесті, а вона марила про безсмертну славу, багатство й гідну смерть, що відкриє перед нею ворота до квітучого Ахірету, місця для хоробрих. За роки своєї служби в Підземній Варті жінка потоваришувала з багатьма членами цієї касти, вона цінувала розмови біля вогнища серед солдатів, а кожна втрата члена варти відгукувалася в її серці кривавою раною.

Здавалося, що так Балькіс і проведе все своє життя, охороняючи темні тунелі, поки її не поглине сам безжальний час. Проте, доля обіцяла разючі зміни для цієї сатріанки. Одного дня, охороняючи загін шахтарів, що розкопував нову жилу в надрах Дженетської Авлії, Балькіс стала свідком нападу аждаха. Робітники шахти дійсно прокопали вхід, але провадив він не до жили, а до потаємної великої печери, наповненої різного роду коштовностями. Жадоба штовхнула сатріанців кинутися швидко набивати собі кишені, але вони не врахували того факту, що потрапили в лігво сплячого аждаха. Почувши запах людей, дракон прокинувся,сильно розлютився від галасу чужинців, й почав шаленіти, спалюючи всіх, кого бачив перед собою, роздираючи їх кігтями та зубами. Постраждало надто багато сатріанців, в тому числі загинули й соратники Балькіс. Вона єдина не думала відступати, хоробро атакуючи аждаха перед собою. Жінка вважала ганьбою стати до ворога спиною і втекти, коли всі її друзі полягли в цьому бою. Вона бачила унікальну можливість для себе увійти в легенди як та, хто подолає аждаха.

Проте, і дракон не збирався так легко здаватися. Саме він наніс той роковий удар своєю лапою по обличчю Балькіс, котрий позбавив її ока й залишив страшні шрами на шкірі. Вона дивом не померла тоді і врешті змогла добити чудовисько. Забравши частину трофеїв та драконячу луску в якості доказу своєї перемоги, жінка почала повертатися тунелями до основної бази Підземної Варти, але через втрату ока, кровотечу численних ран та виснаження після битви з драконом, гарячка стала дошкуляти їй, вона заблукала і втратила свідомість. Лише диво врятувало Балькіс, коли на її непритомне тіло наштовхнулися розвідники, котрі поквапилися доставити поранену до польового шпиталю. На щастя, зараження ран не сталося, але шрами навіки вже спотворили грубе обличчя солдатки.

Прийшовши до тями, Балькіс, в першу чергу, зробила спроби сповістити Підземну Варту про небезпеку, що йшла від аждаха. Жінка була переконана, що цим диким створінням не слід довіряти і, рано чи пізно, дракони нападуть на королівство, а ігнорування сатріанцями такої близької загрози може вилитися в небезпечну та криваву війну, що може призвести до повного знищення всіх існуючих міст. Натомість, з Балькіс знову всі сміялися й відмахувалися руками від її слів. Ніхто не хотів займатися питанням аждаха, до того ж дракони нікого не чіпали, поки сатріанці не порушували меж їхніх володінь.

Розлючена такою байдужістю Підземної Варти, жінка вирішила діяти самотужки, але для цього вона потребувала знову другого ока. Користуючись своїми зв'язками серед солдатів, Балькіс вийшла на вештіцу, яка змогла за хорошу платню вживити воїтельці магічний імплант, який і став знаменитим моторошним оком, що випромінювало холодне сяйво. Всюди, де могла, Балькіс активно виступала за похід проти аждаха, щоб знищити їх швидше, чим вони встигнуть витіснити сатріанців з рідної землі. Якась частина людей розділяла погляди войовничої жінки, але інша бачила в ній тільки божевільну, що прагнула швидкої славної смерті, ганяючись за власними фантазіями. Не сприяла Балькіс і нова політика Арзуф в ті часи, яка розпочала курс на виведення ручних драконів для створення особливої військової одиниці, котра б змогла посприяти бажаному реваншу Моран-Тану проти Аквілону. Для цього сатріанські вештіци грабували гнізда аждаха й розводили з яєць власних драконів.

Можна тільки уявити хвилю ненависті Балькіс, коли вона на кожному кутку зустрічала сатріанців, які вірили в те, що з драконів можна зробити кімнатних тваринок. Жінка не скупилася на красномовні вирази й наполягала на своєму, але всі вбачали в ній прихильницю застарілих поглядів та думали, ніби вона має власні претензії до аждаха через спотворене обличчя. Ніхто не хотів помирати, прикриваючи власним життям абсолютно чужі інтереси. Але, як не дивно, саме Балькіс стала пророчицею майбутніх темних часів для Моран-Тану і вона виявилася абсолютно правою в усьому.

Аждаха, доведені до шаленства запахом стількох людей, їхнім нахабством, з яким сатріанці долали кордони гірських володінь летючих ящурів та викраденням яєць, остаточно розлютилися. Дракони вперше об'єдналися в численні зграї, піднялися в небо і тоді крила їх потьмарили все небо над Моран-Таном, повітря тремтіло від ревіння сотень тисяч диких звірів, а земля стогнала від їхньої присутності. Так розпочався Чорний Лет, найжахливіша сторінка в історії Моран-Тану, коли свавільна політика Арзуф призвела до невиправної трагедії. Аждаха пролетіли над всім Моран-Таном і піддали кожне місто на його поверхні нищівному вогню, вбиваючи все живе на своєму шляху. Мостар-Ґрад не став винятком і місто згоріло майже вщент, за винятком деяких будівель.

Старий світ остаточно був знищений в той день, багато людей стали жертвами полум'я аждаха, всюди запанувала паніка. І ось тоді розкрилося правдиве обличчя багатьох. На руїнах спалених міст аристократи намагалися врятувати майно й стрімко втекти до захищених місць, а всюди блукали представники інших родів, які голодними круками зліталися на місця трагедії, намагаючись покращити своє становище грабунками та нападами на ослаблених впливових людей. Всюди процвітали мародерство, страх, паніка, розпач й різанина. Той, хто до війни був представником дев'ятого роду, вже міг стати сьомим в ієрархії, просто розправившись з ослабленими суперниками.

Такими були перші дні після Чорного Лету, а за ними послідували роки затяжної Війни Аждаха, коли сатріанці врешті отямилися та активно мобілізувалися для захисту свого королівства від внутрішньої небезпеки. Ось на тлі таких подій раптово різко зріс авторитет Балькіс. З неї більше не сміялися, всі пригадували і її пророчі слова, і легендарну перемогу над драконом в печері. До жінки почали дослухатися, а її шрами ідеально доповнювали картину відчайдушного героїзму та звитяги Балькіс. Зрозумівши, що саме зараз настав її час, воїтелька почала дедалі частіше приписувати собі образ жінки, яка пожертвувала обличчям та оком задля блага королівства. І це спрацювало. Балькіс надихала воїнів довкола себе, за нею прагнули йти люди, кожен солдат вважав за честь воювати на одній стороні із такою прославленою жінкою.

Зібравши довкола себе цілу армію прихильників, воїтелька виправдала їхню довіру тим, що особисто повела воїнів на бій з аждаха, не прагнучи залишатися в тилу основних фронтів війни. Балькіс не шкодувала ящурів ніде, викурюючи їх з гірських печер, воюючи з ними на попелястих піках, серед палаючих садів Дженету, мертвих дюн ашхану чи руїн сатріанських міст. За роки Війни Аждаха жінка вбила багатьох драконів, а скарби, здобуті від цих істот, вона щедро ділила між воїнами, збагачуючись при цьому теж і купляючи все більше людей. Завершення війни Балькіс зустрічала зі змішаними почуттями. З одного боку вона тріумфувала і про неї говорили всі в Південному Ашланді, але з іншого, саме війна приносила задоволення войовничій жінці, вона ж її робила багатою і славною. Для солдатки мирне життя та роки відновлення королівства стали повною нудьгою.

Тим не менше, Підземна Варта більше не приваблювала Балькіс і вона залишила її, повернувшись до рідного зруйнованого Мостар-Ґраду. Жінка не шкодувала здобутих грошей на відновлення частини міста, а її колишні заслуги привернули увагу впливових матрон, що посприяло прийняттю Балькіс до аристократичної верхівки і отриманню нею прізвища Арія-Батул. Жінка відбудувала собі розкішний маєток та оселилася в ньому, одразу розпочавши свою нову діяльність - прийняття під опіку сирот війни,які залишилися без рідних та даху над головою. Саме з таких нещасних дівчат та хлопчиків Балькіс почала будувати основу свого роду, прославившись як "матір всіх міських сирот".

Проте, мир недовго тривав в Мостар-Ґраді. Одного дня випливла неприємна правда про те, що Wuzurg'Shahina, Верховна Матрона міста, котра переховувалася під час всієї війни у власному вцілілому маєтку, незаконно збагачується за рахунок привласнення солдатських військових трофеїв. Воїни жертвували нажите добро на відбудову міста, а, натомість, їх годували порожніми обіцянками. Це призвело до відкритого невдоволення сатріанців владою Верховної Матрони і сформувало дві партії, одна з яких підтримувала ветерана Війни Аждаха, матрону третього роду Азалех Кель-Хакал, а інша - не менш амбітну аристократку Аксеоф з другого роду Нав, яка більш гарантовано могла посісти престол володарки всього міста.

Але ситуацію тільки сильніше розбурхав неочікуваний виступ військ роду Кель, вкупі із союзниками, під стіни маєтку Верховної Матрони. Балькіс, що вже була знайома опосередковано з Азалех та шанувала цю жінку за доблесть, підтримала саме матрону третього роду в її починаннях і воювала під мурами того маєтку. Але на цьому хаос в Мостар-Ґраді не припинився, бо після смерті Верховної Матрони, владу Азалех не бажала визнавати інша партія, що служила Аксеоф. В місті спалахнула громадянська війна, де всі воювали проти всіх, намагаючись здобути бажане і руйнуючи місто ще сильніше, ніж це робили дракони. Балькіс також знаходилася в центрі важливих подій, віддано воюючи на боці Азалех та відвоювавши собі горде звання матрони четвертого роду та місце в раді Верховних Родів міста. Щоправда, після падіння Аксеоф в битві на схилах Дженету, між Азалех та Балькіс спалахнув певний конфлікт. Матрона четвертого роду вимагала видачі їй доньки Аксеоф, Захрейни, бо вона прагнула вбити останню представницю роду Нав і посісти звання другого роду в ієрархії.

Але Азалех не погодилася з такими відвертими амбіціями. Вона вважала, що колишня солдатка отримала більш, ніж достатньо, за свої заслуги і не може зайняти місце одразу за правлячим родом, яким нині є Кель. До кінця не відомі мотиви Азалех, але вона розіграла карту милостивої переможниці, що пощадила доньку суперниці, залишивши їй не тільки друге місце, але й дозволивши бути матроною роду Нав.

Зрозуміло, що Балькіс таке стерпіти не могла і не приховувала свого гніву від втрачених можливостей, але їй довелося прикусити язика, бо вона не хотіла мати серед своїх ворогів нову Верховну Матрону, котрою стала Азалех. Всі подальші роки матрона четвертого роду залишалася доволі пасивною, допомагаючи у відбудові міста й надаючи притулок новим сиротам. Крім того, Балькіс купила собі кілька шахт в Дженетській Авлії, тих самих, де вона колись служила, і тепер отримувала певний процент від продажу руди, дорогоцінних каменів та інших ювелірних виробів. Ще матрона мала певні амбіції щодо освоєння морських шляхів у Вестрі та плекала надію відкраяти шматочок родючої землі десь в Аґрестії чи Південному Аквілоні для себе, що сприяло фінансуванню нею кораблебудівництва та набігів на імперію.

Здавалося, що справи Балькіс йдуть в гору і багатства її множаться з дня в день, але всьому хорошому незабаром настає кінець. Сатріанці могли щипати жирненьку індичку Аквілону поки на її троні сиділи слабкодухі імператори в постаті Йоханеса чи Алексіоса Вліндрелів, відомих за свої страхи перед Моран-Таном та прихильність до відносного миру між державами. Ситуація стрімко змінилася після раптової загадкової смерті Алексіоса, після якої його трон посів син імператора, молодий Джозеф Вліндрел. Оцей юнак одразу приготував сатріанцями цілу купу неприємних сюрпризів за те, що вони його недооцінювали. Він одразу оголосив в імперії антисатріанську політику, розірвав угоду,що існувала ще від часів його діда та Арзуф, розпустив Гвардію Моранактонос і оголосив море Вестрі таким, що входить у вектор інтересів імперії.

Такі дії не сподобалися новому Верховному Архімагістру Амайлії Мор-Ваді, яка спочатку спробувала вирішити конфлікт доволі мирно, наполягаючи на тому, щоб Аквілон знизив свій контингент у водах Вестрі, залишивши море у володінні законних власників, тобто аґрестійців. Сатріанці готові були визнати за аґрестійцями право власності на море, що омивало західний берег материка, але їх розлючувала активність імперських купців та легіонів в цьому регіоні. Джозеф категорично відмовив Амайлії, посилаючись на те, що правителька Моран-Тану бреше йому і варто тільки легіонам залишити море Вестрі, як одразу ж велика армія сатріанців знову атакує це маленьке королівство, а імперія ж зобов'язана захищати своїх васалів. Вбачаючи загрозу для Моран-Тану з боку військових кораблів Аквілону, Амайлія оголосила війну за право володіння цим морем.

Балькіс теж не залишилася в стороні, коли почула такий бажаний заклик з боку Верховного Архімагістра. Для матрони четвертого роду це був прекрасний шанс не тільки знову збагатитися за рахунок війни, а ще й отримати собі нові землі, рабів та цінні коштовності. Військові кораблі, очолювані особисто Балькіс, вирушили у відкрите море в напрямку материка, готуючись воювати разом з Амайлією проти Джозефа. Імперія теж не залишилася в стороні, а швидко концентрувала сили у регіоні, створивши єдиний захисний фронт, який складався з недійців під проводом Джозефа, аґрестійців з королевою Теламонією на чолі та невеликого загону моравців з мольфаркою Ізольдою Калнієтіс в якості лідера.

Ця битва двох держав стала найбільш яскравим та епічним видовищем за всю історію світу, бо спочатку вівся морський бій з обстрілом суден, штурмом та абордажами. Спершу, війська Моран-Тану прорвали стіну з недійських кораблів і змогли висадитися на суші в порту Ладостії, одразу перейшовши до рішучого наступу з ціллю отримати перевагу, але імператор Джозеф та його союзники вийшли з укріпленого міста,щоб врешті відкинути суперників геть. Кривава битва тривала аж до ночі, змусивши сторони розійтися для ночівлі й відпочинку.

На світанку сатріанці атакували першими, бо вставали набагато раніше для того, щоб справити ранковий мевлуд. Раптова атака приголомшила імперські війська, але вони швидко зорієнтувалися й дали відсіч сатріанцям, відігнавши їх знову на палуби кораблів. Тоді Амайлія віддала наказ стріляти з суден в бік міста, намагаючись його зруйнувати, але чари мольфарок Червоної Троянди значно зменшили руйнування Ладостії, а Джозеф вдало провів контратаку, потопивши більшу частину ворожих кораблів. Амайлії нічого не лишалося, як визнати свою гірку поразку і ганебно відступити під тріумфальні крики імперців та їхній зухвалий свист. Джозефу вдалося довести, що море Вестрі - це перлина, яка належить виключно йому, а не сатріанцям.

Для Балькіс поразка в тій битві стала страшною трагедією, яка завдала їй тільки багато збитків і не принесла нічого корисного. Вона так й не змогла остаточно змиритися з програшем, постійно повертаючись думками до тієї трагедії й проклинаючи зеленого юнця Джозефа самими страшними словами. Після цих подій Балькіс просто продовжувала фінансувати походи сатріанців проти імперії, беручи з них проценти у вигляді військової здобичі. Такою ми її вперше й зустрічаємо на сторінках книги, коли вона приходить до матері Сірін в порту, щоб отримати свою долю.

Балькіс - це такий образ солдата, який живе виключно своїм кривавим ремеслом, але при цьому прагне вирватися з низів, здобути собі вічну славу та безмежне багатство. А коли вона отримала все, що бажала, її бере нудьга від спокійного життя і жінка всіляко підтримує кожну авантюру, в якій прагне ризикувати власним життям. Цитуючи слова самої матрони, можна побачити її розчарування від багатства й титулу і прагнення повернення до колишнього простого життя, яке більш бажане її серцю:

" Але тепер, мирне процвітаюче життя, змушує мене страждати. Всюди, куди я не піду, підлабузники схиляють голову в пошані, а чоловіки біжать виконати кожну мою забаганку. В якийсь момент, я почала розуміти, що не хотіла цього безмежного багатства і такого сліпого поклоніння моїй величі. Найбільшою ганьбою для мене є бути живою та бачити моральний занепад королівства. Сатріанець без війни - це просто тьмяний привид, позбавлений цілі й жаги до життя. Я не хочу померти одного дня від глибокої старості у золотому ліжку в оточенні своїх прекрасних служниць. Ні, сподіваюся, що життя подарує мені одну-єдину битву, в якій я зможу гордо вийти назустріч ворогам, підвівши під світанковим сонячним промінням свій клинок, і я піду до Ахірету у блиску реальної воєнної слави!"

Ось так виглядає історія такого другорядного персонажа як Балькіс Арія-Батул, котра є не менш кращою, ніж історії головних героїв. Тут вам і пригоди, і стрімкий кар'єрний зріст, і вражаючі битви, і захід сонця над серцем жінки, розчарованої у власному багатстві, котре не принесло їй бажаного щастя. Поки що роль Балькіс для сюжету Сірін є в розробці, але думаю, що ця матрона ще може відіграти власну невелику роль в книзі.

Епізоди з її життя демонструють хаотичне буття сатріанців, оповите постійними різкими змінами та жорстокими випробуваннями. Балькіс пройшла значний шлях з воїтельки темних шахт до впливової матрони четвертого роду, яка вже стала ветераном значної кількості битв і може похвалитися значними досягненнями. Їй не потрібна краса, витонченість чи хороші манери, щоб приваблювати на свою сторону людей. Для воїнів найдорожча та людина, яка опікується їхніми потребами, а Балькіс знає їх найкраще за всіх. Крім того, я б назвав цю сатріанку доволі позитивним персонажем, бо вона позбавлена зміїної натури свого народу, а ще дійсно проявила співчуття до сиріт воєн, даючи їм шанс не боротися та помирати серед темних вузьких вулиць міста, а стати частиною роду Арія, несучи славу його імені.

Дякую всім за увагу, хто зміг підкорити настільки великий фрагмент лору безмежного Аквілону та дійти до фіналу. Зате ви можете відчути всю глибину твору, через що й триває настільки довгий процес його написання, котрий іноді буває доволі виснажливим і коштує значної кількості ночей, присвячених на формування цієї історії. Впевнений, що під час релізу, нова книга завоює належне місце в серцях читачів і кожен зможе знайти в ній щось своє прекрасне, але поки нам би ще дочекатися цього бажаного дня❤️