Вітаю всіх, кому до вподоби мій твір Знайди мене онлайн, тому що з цього розділу починається саме цікаве. ☺️

Сьогодні о 17.00 вийде оновлення. Як я обіцяла, градус по трошки набирає обертів. Можливо, я викликаю це відчуття і всередині вас також? 

Телефон у руці завібрував, вириваючи мене з роздумів. Це дзвонить мій товариш дитинства.

— Привіт, принцеса. Нарешті ти повернулася до рідних пенатів, — можу посперечатися, що він у цей момент усміхається і на щоках милі ямочки.

— Антон! — щасливо скрикую.

— Ну, і чого так кричати, я що, по-твоєму, глухий? — лунає з боку дверей. Він, як завжди не передбачуваний.

— І як ти сюди потрапив? — відкинувши мобільник на крісло, питаю.

— Це ти так зустрічаєш свого давнього приятеля? — відгукується питанням на запитання.

— Я нудьгувала без тебе! — повиснувши у нього на шиї, щасливо промовляю.

— Ось це я розумію зустріч. А то вигадала: «Як ти сюди потрапив тощо?» — передражнює мене і крутить по кімнаті, тримаючи в руках. — Чому не сказала, що приїзджаєш сьогодні? — ох, як же складно вибратися з його ведмежих обіймів. 

Йому тільки шістнадцять, а що буде коли двадцять шість виповниться? Уявити навіть боюся.

— Сюрприз хотіла зробити? — будую чесні очі. 

— Слухай, а тобі хлопець потрібен? Бо в мене є один на прикладі. Артемом звуть, — надія в грудях раптом запалюється слабким вогнем.

— Потрібен. Тільки давай ти нас пізніше познайомиш.

— Натяк зрозумілий, зараз подзвоню.

— Через годину в кав'ярні. А я поки прийму душ і переодягнуся, бо щось втомилася з цими переїздами.

Артем кажеш? Ну, скоро я дізнаюся, хто це такий. Виходжу з вітальні, в якій знаходилася весь цей час і прямую у бік сходів, що ведуть на другий поверх. Вже на сходах чую голос приятеля:

— Привіт, брате. У мене для тебе є сюрприз… 

Це я сюрприз? Краще сказав би нікчемний і нікому не потрібний подарунок.