Так, а тепер, хто скучив за нашою антагоністкою?) Загалом, Іргіс досить цікавий персонаж, який має свою історію, свій власний погляд на події і платить за свої рішення повну ціну, незважаючи на прагнення головного героя вберегти її.

Уривок:

Широкі тераси палацу – чудове місце для прогулянок і саме так і використовуються. Влітку. Тепер же вийти на них - ризик. Нічний мороз скував вчорашній дощ і тераси з відполірованого каменю перетворилися на ковзанку. Однак, багато хто з придворних стоїть біля широких вікон палацу і жваво щось обговорює.

Підходжу ближче і бачу причину пожвавлення: гнучка постать у пурпуровому прямує до краю тераси, ковзаючи, балансуючи, проте тримаючись на ногах. Вітер розвиває мідні коси, плаття обліплює ноги, але тонка фігурка, не зважаючи ні на що, вперто прямує до своєї мети. Мета – мармуровий вазон на краю тераси. Відчайдушна дівчина хапається за нього, якийсь час копирсається і підіймає вгору вічнозелений пагін, що вочевидь зірвала. Глядачі за склом підтримують її криком і оплесками. Коли вона обертається в мою сторону і прямує назад, я впізнаю Іргіс Ліат. Вона завжди вміла вражати, але що коїть тепер?

- Парі, - пояснює мені хтось з придворних, що стоїть поряд. – Вона посперечалася, що ні разу не впаде.

- На що?

- На поцілунок. З лордом Коєном .

Це звучить дико. Іргіс ніколи не робила таких дурниць – з її вродою лорд Коєн мав би зараз бути на терасі, а не навпаки.

Підхожу ближче. Іргіс дісталася до виходу на терасу ні разу не впавши, і тепер стоїть у колі захоплених шанувальників, приймаючи вітання. Щоки розчервонілися, очі палають, переможна усмішка на вустах.

Лорд Коєн, що стоїть навпроти, схиляє голову і вголос визнає свою поразку. Іргіс велично підходить до нього.

- Отже, лорде Коєн, ви визнаєте перед усіма цими достойними людьми мою перемогу? – питає дзвінким голосом.

- І готовий розплатитися, як тільки ви цього вимагатимете, - у голосі програвшого лорда чується легка поблажливість.

- Я вимагаю негайно!

- До ваших послуг, - Коєн схиляється над дівчиною.

- О, ні-ні-ні! – витягує перед собою руку Іргіс. –Не поспішайте. Ваш поцілунок – мій, і лиш мені вирішувати, що з ним робити.

- Тобто? – в голосі програвшого розгубленість. Придворні в передчутті замовкають.

- Я бажаю, щоб ви подарували поцілунок лорду Вонгу. Старшому.

Довкола регіт. Мої губи роз’їзжаються у посмішці : Іргіс вірна собі – весь час по лезу і жодного разу не зірветься. Бідний лорд Коєн – жарт доволі злий.

Тому, збірка її зображень - вибирайте, де більше схожа:

А от тут зображення з мережі, не знаю, хто це, але в моїй уяві це вона (хіба волосся мало б бути руде) :

Книжка, якщо що, тут