Вершина гори, піднята на стовпах – скандинавські легенди нітрохи не збрехали. Світло лилося з провалля разом з звуками тяжкого року і хрипкими голосами, які підспівували цьому музичному шторму. Гірську вершину ховали важкі хмари, і з міста вечірка виглядала спалахом блискавок десь там, в горах. Наталя на мить припустила, що хтось з людей став би свідком того, що відбувалося. Хоча, саме таким чином про бенкети тролів і дізнавалися, хіба ні? Тільки тепер це, мабуть, стало безпечніше. Можна було прийняти за костюмовану вечірку.

Вони з Велесом стояли з масивними кубками в руках і дивилися на виступ. Музиканти біснувалися на сцені, схожі на демонів набагато більше, ніж хто-небудь із слухачів, і при цьому були очевидно людьми. Але заводити публіку їм вдавалося. Наталка розглядала танцюючу нечисть – низьких кремезних покручів і височенних олігофренів, що виглядали понівеченими впливом радіації чи протравленими кислотою. Подекуди серед натовпу траплялися дивно прекрасні істоти, але настільки чужорідні, що людьми їх точно назвати не можна було. Заспокоювало лише те, що вона тут з Велесом, а він би точно не піддав її небезпеці. Хоча, можливо, вона поквапилась, коли відмовила присутнім у ознаках людяності. Неподалік танцювала група цілком людської зовнішності дівчат, якщо не брати до уваги екзотичний одяг. Придивившись, Наталя побачила, що зі спини кожної тягнуться шнури? Які ховалися у якийсь куб, що висів над підлогою. Час від часу дівчата пересувались всі разом – до бару чи поближче до сцени.

- Впізнала?- схилився до вуха Велес. – Це хульдри. Свартальв досі зберіг.

- Чекай... то от що за хвости? Вони ж на якомусь живленні?

- Саме так. І нутрощі, що вивалюються з мавок – такі самі.

- Тобто... але ж вони одружувались з людськими чоловіками...

Велес хмикнув.

- Одружувались - то голосно сказано. Вони й не розумні навіть, так –синтезоїди. Без живлення відімруть. Хоча, якщо витягнуть енергію з людини, то можуть якийсь час існувати.

 Книжка тут: " Слід падучої зорі"