По спині морозним язиком ковзає холод. Я ніби пробуджуюсь зі сна наяву. Кидаю погляд на Грейс – та вона лежить непорушно, груди ледь здіймаються від тихого дихання. Але я відчуваю, що знаходжуся тут не одна. Чужа присутність тепер досить явна. Оглядаюсь на всі сторони – лампа згасла, коли я заснула? Чи мене приспали? Чиї це були думки?! Вони ніби шепіт в моїй голові, але мені не належать. Звідки я знала причини війни проти чаклунів? Про старих Богів? Ніхто ніколи не казав мені такого…

Вітальня у місячному промінні освітлена достатньо яскраво - меблі навіть відкидають чорну тінь, і обличчя Грейс я бачу чітко.

- Хто ти? – запитую пошепки – Де?

Клапоть темряви під ногами потягується, ніби великий чорний кіт. Ледве втримуюсь, щоб не скочити з місця, проте різко відсуваюсь.

- Що ти таке? – мені в голову не приходить, хто б це міг бути.

- Не лякайся, - зітхає голос в моїй голові. – Ти ж приходила до мене недавно. Я не несу шкоди. Просто давно хотів тут побувати, а ти єдина, до кого зміг дотягнутися.

- Хто ти?

- Мірган… - зітхання.

Мірган?!.. Батько Міргана. «Так» - чую тихий подих. Клубок темряви під ногами ворушиться, ніби переступає з лапи на лапу.

- Чому ти кіт? Хіба ти не мав би висіти в повітрі і сяяти потойбічним сяйвом?

«Кіт» фиркає.

- І перелякати до півсмерті тебе ж? – попри бажання заперечити, він має рацію. А якби трапився на очі якійсь покоївці, то й поготів.

- І що ж ти хотів у замку?

- Ти ж знаєш, що мене тут вбили.

- І ти можеш з’являтися на місці твоєї смерті…

- Це трапилось не тут, а перед замком, - заперечує привид. – І лякати я мав би Крейвена, якби хотів.

- А ти хотів?

- Мені хотілося його вбити. Останні півроку життя і потім. А йому мене – завжди.

- Чому?! Ти ж його брат…

- Брат, який своїм народженням вбив матір. Ще й отримав її магічний дар, як виявилося згодом.

Прошу допомогти з вибором)

Книга тут