Чому нам так подобаються дракони?

Привіт, друзі!

Сиділа я собі, публікувала 63-ій та 64-ий розділи фентезі "Дракон відлетів на світанку", паралельно обдумуючи сюжет наступних, ще не написаних частин і раптом... задумалася: а чому саме ДРАКОНИ? Що такого привабливого в цих гігантських, крилатих, смертоносних і дихаючих то вогнем, а то кригою - істотах?

Чи не здається вам, що образ драконів перетворився на кліше у світі літератури та кіно? Впевнена, що на самому лише Букнеті знайдеться сотня, а то й більше романів, у назві яких фігурують дракони.

Мабуть, у нас виникає підсвідоме розуміння того, що якщо у сюжеті будуть дракони - і бажано побільше, то книжка однозначно сподобається читачам. Я ж з особистого досвіду скажу, що описувати цих древніх породжень магії не так вже й легко. 

Ну є в них крила, кігті, гострі зуби та міцна, мов броня, луска. Є роги на голові та шипи на хвості і вздовж хребта. Одні дихають вогнем - інші кригою. Котрісь дуже мудрі і бачать майбутнє, а деякі мають телепатичні здібності і володіють магією. Одні добре ладнають з людьми і навіть дозволяють тим себе сідлати, роблячи їх вершниками, в той час як інші геть скажені і постійно нещасних людей жеруть. 

Білі і чорні, або будь-яких інших кольорів. Добрі і злі. Підступні і вірні клятвам та людям. Стережуть скарби або навпаки тими скарбами нагороджують. Пов'язують життя з людьми або ж навпаки цілі імперії людей перетворюють на своїх рабів... Якими тільки не бачили ми драконів на екранах та чого тільки не читали про них в книжках. 

І от я, сидячи з ноутбуком на дивані, подумала собі, а чи моє "драконяче фентезі" викликатиме у читачів ефект "воооууу!!! такого я ще ніде не читав!!!"

Леда - героїня вищезгаданого фентезі ніколи й не сподівалася побачити колись справжнього дракона. І вона точно і уявити не могла, що сама у розквіті юності перетвориться на ДРАКОНИЦЮ.

Ця дівчина була принцесою загалом мирного і процвітаючого краю. Любила квіти та власноруч вирощувала їх у своєму саду. Цікавилася магією, хоча вроджених чарівних здібностей не мала. Їй не дуже хотілося згодом сісти на батьківський трон, та й правителька з неї така собі... І вона не хотіла виходити заміж за спадкоємця сусіднього королівства, хоч і безтямно закохалася в юного Теодора, в той час як сам він визнав свої почуття лише тоді, коли замість шовкових суконь та прикрас у Леди з'явилася чорна луска по всьому тілу, пара крил та кровожерна сутність, яку вона геть не вміла контролювати.

І все би нічого, якби не загроза того, що з цим "прокляттям" Леді доведеться жити до кінця свого життя!

Взагалі моя героїня Леда трохи здається подібною до героя Грегора Замзи з "Перевтілення" Ф. Кафки, адже попри страшні і разючі зовнішні зміни - душа її досі лишається людською і вона не забула свого життя при дворі. Серце її досі палко кохає Тео Лотрійського, от тільки кігтистими крилами його вже не обійняти...

От і буду я тепер в наступних розділах роману думати, як найкраще розкрити персонажа дракониці, що звикла носити платтячка, нюхати квіточки  та кохає принца зі світу людей))

На завершення, друзі, поділіться у коментарях своїми улюбленими фільмами та книжками про драконів, ну і зізнавайтеся, чи писали вже або плануєте задіяти цих чарівних істот у своїй творчості?

Всім миру та затишного осіннього вечора! ;)