Вітаю!

Роман "Няня для сина мільйонера", — оновлено!

Розділ від Кіри:

Взуваю кросівки, хапаю навушники та телефон, одягаю капюшон на голову й тихо покидаю спальню. Хочу просто розслабитися і хоч на трохи забути про все на світі.

Ледь не навшпиньках пройшла коридор. Видихнула, щаслива, що батька дитини не зустріла. Мов злочинець заглядаю з-за колони на сходи. Чисто. Внизу не горить світло, отже, можна йти. Стаю на сходинки обережно, але все одно чути, як я йду. Ох, як же я зараз заздрю котам. У них лапки м’якенькі, вони ходять тихо, бо мені здається, що я топчуся, мов слон.

Йду по сходах і не можу звикнути, що загоряється світло. Спрацьовують датчики руху. Опустившись униз, тихенько крадуся до виходу на терасу. Звідси вихід просто у сад.

Задоволена собою вистрибую на терасу й завмираю, бо засвічується світло, і я опиняюся перед Дем’яном. Я ж так дивилася під ноги та оглядалася, що навіть не побачила його.

Розгублено дивлюся на чоловіка, а він, примружившись, дивиться на мене.

Серце здається, от-от вистрибне з грудей. Не знаю, чи втікати, чи продовжувати стояти. А найголовніше — що йому сказати. Стискаю телефон з навушниками в руках.

— Кіро, ви куди зібралися?

— Гуляти, — шепочу тихо.

— Посеред ночі..? — здивовано перепитує чоловік.

Перехоплюю подих, бо ледь не тремчу від хвилювання, але намагаюся зберігати впевненість.

— Ще не зовсім ніч.

— Кіро, якщо ви все одно не спите, то чи можу я вас дещо запитати?

Навіть припустити боюся, що він питати буде, але все ж погоджуюся.

— Так, звісно.

— Чому ви відмовляєтеся брати кошти, які передав вам Тарас?

— Тому, що він їх не передав добровільно. Ви їх вибили в нього, і тепер у бідолашного точно стрес...

Книга тут...

Тихої ночі!!