Можливо, це буде звучати трішки пафосно, утім скажу чесно та відверто: Баргрим для мене — справжнє відкриття. Він вийшов сам по собі, живий і непередбачуваний. Мені здається, це один із тих персонажів, які буквально захоплюють історію в свої лапи: він одночасно грізний і харизматичний, темний і неймовірно цікавий. Кожен його крок, кожен рик чи погляд наповнені характером і силою, а його стосунки з Ісабель роблять сюжет ще глибшим і багатошаровим. Баргрим — один із тих героїв, яких читачі не забувають. І, чесно кажучи, я сама часом, коли роблю уривки з книги «Іскра Пітьми» для соціальних мереж, думаю: «Так, він вийшов ідеально!».

Уривок: 

«І куди ми зараз? Повертаємося в Дублін?»

— Ти вирішив повернутися до мене? — насмішкувато запитала.

Баргрим мигцем зиркнув на дівчину й захитав мордою.

— Ну що ж, тоді повідомлю тобі, що я знайшла для нас інше місто. Новий Орлеан. Лише є одне маленька проблемка. Ти повинен змінити форму.

Баргрим фиркнув.

«Не буду обирати нову форму. Я гончий!»

— Гм… можливо, коргі? Мені подобаються коргі!

Баргрим зупинився різко, наче його вкусили за хвіст.

«Ти що, геть глузд втратила?» — грізно пролунало в її свідомості.

Ісабель озирнулася з невинним поглядом і знизала плечима.

— Ну тоді… спанієль або…

«Або… або! Що це за причуди? Не буду змінюватися!»

— Гаразд. Обирай сам! — вона схрестила руки на грудях. — Я чекаю.

Баргрим роздратовано фиркнув, випустив вогник із ніздрів і заплющив очі. Його тіло почало змінюватися. Груди зменшилися, лапи стали пропорційними, морда — менш хижа, із чітко окресленими рисами, а фігура — стрункою і впевненою.

Коли він розплющив очі, перед Ісабель стояв величний пес — німецька вівчарка з ледь вогняними очима, які ще зберігали частку демонічної гончої.

«Задоволена?»

— Дуже, — усміхнулась Ісабель. Вона підійшла ближче й зняла з нього ошийник. Баргрим підняв морду, дивлячись на ошийник в її руках.

«Навіщо ти це зробила?» — його голос, досі хрипкий і глибокий, втратив звичну лють — у ньому з’явилася дивна м’якість.

— Ти й так залишаєшся мені вірним, — усміхнулася. Вогонь спалахнув в її долоні — не яскравий, радше тихий вогник, схожий на жар у каміні. І вже за мить ошийник зник, перетворившись на попіл. — І не личить серйозному й досить милому псові ходити в такому непотребі.

Більше уривків на візуалізації у групах Ірина Кузьменко/Авторська група/Сучасна проза&Детективи/Книги Fantasy&Love

Ірина Кузьменко | Авторська група «Серце у книгах»