Розмова Кіри з Максимом Владиславовичем. Оновлення

Миру всім!

Як і обіцяла ще один розділ роману "Няня для сина мільйонера" — опубліковано.

Уривок

Я теж важко видихаю й, витираючи залишки сліз, невдоволено питаю:

— Але чому Дем’ян Тарасович сказав, що я його дівчина?

— Тому, що ваш дядько реально повний неадекват. Якщо чесно, я в шоці від його поведінки. Повірте, Кіро, це були вимушені дії. А ще наш шеф вибив у вашого дядька вашу заробітну плату за цей місяць та моральну компенсацію в такому ж розмірі готівкою, — чоловік набирає повні легені повітря й видихає. — Я таких ницих людей ще не бачив. Мені здалося, в нього руки від жадібності тремтіли. Як ви тільки в нього працювали?

На це запитання мовчу, бо навіть відповісти не маю що. Чоловік же тим часом підіймається та йде до шафи, а за мить повертається з паперовим конвертом.

Дивлюся на конверт, який чоловік поклав переді мною, і не можу його взяти. Мені не потрібні ці гроші. Обійдуся без них. Краще перстень у ломбард закладу, аби віддати гроші за продукти. Не потрібно мені від Тараса нічого. І знати його більше не хочу.

— Кіро Володимирівно, візьміть, це ваші кошти. Ви їх заробили, — наполягає чоловік і, дивлячись на мене згори вниз, додає: — І якщо чесно, це мізер. Першокласні дизайнери заробляють в рази більше.

— Отже, я не першокласний дизайнер. Принаймні Тарас так вважав, — підіймаюся і досить упевнено заявляю: — Передайте Дем’яну Тарасовичу спасибі, але я ці кошти взяти не можу. І це не гордість — це відраза, яку мені важко перебороти. Бо, даючи ці кошти, Тарас вважає, що зробив подвиг. Може, вважає, що я обібрала його. Тому й злиться. Зрештою він мені ці кошти на печінках випече. Не хочу...

Книга тут...

SpTRpbsu — Під владою Хижого.

Приємного читання!