***

Пролунав пронизливий, нелюдський вереск із сусідньої кімнати. 
У мене всередині все обірвалося. 
Я не могла подати виду, але інші дівчата вмить підскочили і вибігли. 
Я мусила йти за ними. 

І те, що я там побачила… 

На підлозі лежала дівчина. Жива. Повністю у свідомості. 
Її рот був щільно зав’язаний тканиною, очі розширені від такого жаху, який не описати словами. 
У тому погляді було все: і біль, і безсила лють, і розуміння неминучості. 
Тіло здавалося скам’янілим від страху. 

А поруч — його почерк. 
Він залишив квітку. 
Червону троянду. 
Але цього разу — не збоку, не біля тіла. 
Він встромив її прямо посередині грудей жертви, ніби позначив територію. 

Я стояла й дивилася, відчуваючи, як земля йде з-під ніг. 
У голові бився тільки один рядок: він тут. Знову. І він все контролює. 

Твоїми слідами