Повертаюсь, але не з новинками.

Привіт всім. Днями я писала, що йду ненадовго з Букнет. Написала, погарячкувала просто. Але мені й справді треба відпочити. Але зрозуміла, що не можу жити без Букнету. Тому буду писати блоги, згадувати про свої книги, які є на сайті. Тому сьогодні хочу згадати про дилогію "Шкільне кохання". Про книги "Випускний клас" та "Пріоритет кохання". А саме про другу книгу.

Представляю вам фрагмент, який не увійшов у книгу:

На наступний день приїхав Данієль. Ми його зустріли в аеропорту. Він хоч був й втомленим та удавав наче все добре. Ще раз побачити Арсена для нього було дивно. Але коли побачив наші стосунки. І те, що Арс мене називає янголятком, то зрозумів, що у нас все серйозно. І він мене не образить.

Ми сидимо у кухні за барною стійкою. Всюди лежать документи, теки та планшет. Данієль дивиться на все уважно, вивчає кожен документ. А я сиджу та думаю: “Зараз мені будуть непереливки, що все так запустила.”

— Ну, що? Що скажеш? — запитав Арсен та поставив тацю з двома чашками кави та чашкою трав’яного чаю.

— Що сказати? Юрист твій постарався добре, щоб у тебе було все погано. Треба було з собою взяти Енні, щоб було швидше з усім розібратись.

— Арсен може допомогти, — Арсен усміхнувся.

— Він допоможе, — Данієль подивився на нього, — але швидше було, якби тут була ще Енні.

— То, що завтра їдемо у фірму перевіряти все? — запитала я.

— Навіщо завтра? Сьогодні поїдемо. Бо якщо скажеш про перевірку вони ж все підчистять. Зроблять все, щоб ми нічого не знайшли.

— Повністю згоден з Данієлем. Момент несподіванки найкраще рішення в цій ситуації.

Ми зібрались та поїхали у фірму. Їхати було недовго, але дивлячись на затори, то виявилось довго.

Вийшли з машини та пішли в офіс. Я зайшла першою. Мене як побачили, то всі встали зі стільців. Красиво вітають власницю фірми, чи не так? До мене підбіг мій замісник.

— Сідайте, працюйте.

— Дарино Владиславівно, ви ж казали, що вас сьогодні не буде.

— Плани змінились. І до того ж я не сама.

В офіс зайшли Данієль та Арсен. Ігор Данієля знає, а ось Арсена — ні.

— Ігорю, познайомся — це Арсен, власник юридичної компанії. Він буде нам допомагати розбиратись з проблемами.

— Приємно познайомитись.

Ми зразу пішли у відділ юристів. Руслан, головний юрист сидів у своєму кабінеті. Ми вчотирьох зайшли у його кабінет. Він аж підскочив.

— Доброго дня, Дарино Владиславівно.

— Доброго. Ми прийшли до тебе з перевіркою.

— Ви не попереджали про перевірку.

— Не було потреби, — сказала я та посміхнулась, — ми перевіримо всі документи, які є. — Я підійшла нахилилась до нього ближче та сказала тихіше. — І якщо, не дай Боже, знайдемо щось підозріле чи незаконне, то підеш звідси з найгіршою рекомендацією, яка тільки може бути та тебе ніхто не захоче брати на роботу! І те, що між нами було, тебе не врятує, — знову посміхнулась.

Руслан подивився на мене так, ніби хотів сказати: “Що з вами? Ви ж завжди у хорошому настрої.” Я відійшла та подивилась на хлопців.

— Ну, що приступаємо до роботи.

Всі кивнули та почали розбиратись. А я вийшла з кабінету перевести подих. Вагітність про себе дає знати. Нервувати мені не можна, але перенервувала. Я б йому ляпас ще дала та ж хлопці не зрозуміють. А пояснювати, що між мною та Русланом на Новий Рік було зближення, бажання не було.

Перевіряли все довго, що навіть перерв не було на відпочинок. Кожен папірець, кожен документ змінював настрій та стан Руслана. Коли день добіг до кінця та офіси почали зачинятися, Данієль почав розмовляти з Русланом.

— Руслане, ви знаєте, що робили незаконні дії? — у відповідь тиша, бо знає, що він вчинив незаконно. Він подивився на Данієля, Арсена, а після на мене.

— Це все Аліса Олександрівна придумала.

— Скільки вона за це вам платила? — запитав Арсен.

— Я бачу, що достатньо, щоб порушувати закон, — сказала я.

Ще декілька фраз Руслана мене вибісили. І я все ж підійшла до нього та дала ляпас такий, що у нього почервоніла щока.

— Не запитуй за що. Бо сам знаєш!

— Дарино, заспокойся, — Арсен відвів мене у сторону та посадив на диван.

— Вибачте, — сказав Руслан підклавши руку до щоки.

— Вибачте?! Вибачте?! — крикнула я, — та тебе чекає суд. Як і твою підільницю!

У такому руслі у нас була розмова. Виправдання Руслана та мій крик, незважаючи на Ігоря, Данієля та Арсена. Які частину нашої розмови не розуміли. Я звісно, знаю, що особисте та професійне змішувати не можна. Але накипіло, що просто жах! І мої останні слова були: “Ненавиджу тебе!”

Цей день закінчився не так, як я хотіла. Але він нарешті, закінчився. І в результаті хлопці сказали, що завтра приїдуть сюди удвох. А я залишусь дома, щоб не нервувати, бо для мене краще зараз бути у спокої. І я з ними згодна на сто відсотків.

І невеличке інтерв'ю з головними героями і не тільки: