"Тут не буде довгого тексту", написала я на початку, а потім накатала полотно. Гаразд, так то й так. Погнали.
Маю до вас питання, шановна спільното авторів та читачів:
1. Що є поезія очима, вустами, вухами та мозком людини, яка не пише вірші?
2. І чим є це літературне явище для поетів? Які особливості вашого стилю? Чи траплялося вам таке, що ви читаєте роботу, яка за всіма ознаками вірш, але ви особисто не могли погодитися з таким твердженням? Чому?
Почнімо з мене.
Як для поета, для мене поезія — це особливий психоемоційний стан тотального горя, щастя чи порожнечі, тобто, крайнощів, коли слова самі просяться на папір і, під тиском обставин, лягають в ошатні рядки. Такі твори пишуться швидко й легко. А коли емоції влягаються, я можу підправити ті чи інші моменти.
Також, це, безумовно, рима: бідна, багата, повна, жіноча, дидактична, перехресна, кільцева тощо. Але рима. Я не сприймаю віршів без рими. Розумію їхній сенс, дуже часто імпоную змісту, та не вважаю це поезією.
Примітка: я просто ділюся своїм сприйняттям, а не прагну когось образити. Наші думки можуть різнитися, тому не сприймайте це на власний рахунок.
Останньою вагомою ознакою поезії особисто для мене є її образність. Коли поет за неочікуваними образами ховає сенси, часто протилежні, які читач повинен розгледіти між симбіозу кількох рядків. Це певний вид ритуальної гри, коли я кажу щось завуальовано і хочу, щоб мене розгадали.
А як це відчуваєте ви?
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиПовністю згодна. Для мене також поетична форма — це те, що потребує крайнього стану. Це коли рядками лягають образи на папір. Це як малювання — застиглі форми, які інтерпретують набагато більше граней, ніж прямий образ. Поезія — це передусім стан душі. Але все ж є гумористична та замовна поезія — вона має риму, але дуже поверхнева. Та все одно це будуть вірші =)
Анна Лінн, Стосовно гумористичної поезії я, мабуть, не поділяю ваш погляд. Обожнюю гуморески Павла Глазового, там скрізь є повчальний зміст. Для дитячої вікової категорії взагалі чудовий варіант. Також люблю віршовану казку з елементами гумору Василя Симоменка "Цар Плаксій та Лоскотон". Минуло років двадцять, коли я її читала востаннє, але досі на памʼять можу відтворити перші кілька рядків. Так воно запало в душу. Особисто мені складно писати гумористичні вірші. Не вмію я. Може, колись вхоплю потрібний настрій. Хотілося б пізнати себе і з цієї сторони, а не тільки з драматичної.
А от поезія на замовлення — інша справа. Коли я була підліткою, мене частенько експлуатували рідні, аби я писала комусь щось до свята. В університеті час від часу інші студенти, а одного разу навід викладачка теж замовляли кілька віршів. То був жах. Просто більш-менш римовані рядки, часто дієслівною, найпримітивнішою римою, без глибокого змісту чи сенсу. Не знаю, можливо зараз я б інакше до цього поставилася, але тоді, мене наче катували тими проханнями, примусами та навіть символічними грошовими винагородами.
Згоден з Вашими міркуваннями. І взагалі — для мене це мова серця.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати