Челендж: Проживи, як головний герой...

Челендж: Проживи, як головний герой

Всім привіт! На цей раз я не зміг пройти повз надзвичайно цікавий челендж від Мелені Матхевен  присвячений зануренню в життя одного зі своїх героїв, щоб відчути й пережити те, що складає собою основу буденного дня такого героя. Роздумуючи над темою цього челенджу, я вирішив втілити його через призму однієї з героїнь нової книги "Пригода на Святки Аґнелії" сатріанки Сірін Арш-Назак, що дозволить краще зрозуміти суворі реалії, котрі супроводжують населення вулканічних островів майже на кожному їхньому кроці. Отже, розпочнемо нашу розповідь.

Прожити день в якості Сірін, означає прокинутися, коли ще, навіть, не сіріє, в комфортному ліжку своєї кімнати у родовому маєтку Арш. Героїня поступово підіймається зі свого ліжка й ретельно його застилає, не забувши витягнути з-за подушки свій вірний скімітар, який вона заховала туди минулої ночі на випадок, якщо наймані вбивці зможуть пролізти крізь вікно її спальні. Відчинивши двері до мармурового балкону, Сірін підходить до його краю, кладе свою руку з тонкими пальцями на гладку поверхню структури і з гордістю дивиться на краєвид величного Мостар-Ґраду, міста, що пробуджується від сну разом із нею. Сірі важкі хмари на небі поступово розходяться, тягнучись за поривами теплого вітру, який лагідно торкається своїми пальцями смаглявої шкіри та білявого волосся дівчини.

Вдалечині, за межею міста та блискучими водами пролива Вардар, височіє монолітна вершина величного вулкану Тан. Його верхівка вкрита шапкою сірого попелу, а по конусу додолу стікають розпечені лавові ріки. Героїня замріяно спостерігає за тим, як вітер приносить від вулкану частинки попелу і вони кружляють в повітрі. Простягнувши свою руку, вона дозволяє їм торкнутися своєї шкіри і відчуває їхній жар, який ці фрагменти пронесли від самісінького вулкану. Поступово, далекий вулкан освітлюється моторошним червоним відтінком, котрий стає дедалі сильнішим, аж поки над його вершиною не починає сходити широкий сонячний диск, який в цих краях здається близьким до світу смертних, охоплюючи собою весь Моран-Тан від заходу до сходу.

Одночасно з цим, в місті, на вершині тонкого шпиля мінарету мас'джиди Файроса спалахує яскравіше Вічне Полум'я Іл'Нуру, підіймаючись до самісінького неба й утворюючи багряну заграву, коли його язики змішуються із першими сонячними променями. На самому верхньому балконі мінарету з'являється фігура джет'хери, головної жриці Вогняного Бога, одягнена у біло-червоно-золоті шати, чия голова оповита шовковою чадрою, прикрашеною вінком з палаючих справжніх квітів маветії, сакральних для всіх вірян Ватро'Назу. На нижчому балконі так само неквапливо виходить до міста муйєдзін, теж жрець,але який справляє служби виключно для чоловіків в цьому матріархальному світі. Джет'хера і муйєдзін одночасно широко простягають руки до сонця і далекого вулкану, потім охоплюють ними весь Мостар-Ґрад, немов хочуть поділитися енергією дикої природи із кожним жителем. Далі зі складок їхнього вбрання з'являється книга із сяючими вогняними символами, священний Корі'Тан, який жерці розкривають на конкретній сторінці, а потім джет'хера заводить красивий спів, хвалу Світозарному Богу, Ресулу Його, Філішні та Мучениці Маріфет, одночасно з цим закликаючи своїм чистим прекрасним голосом всіх вірян відгукнутися на заклик езану й прибути на обов'язковий мевлуд до підніжжя мінарету, щоб справити належну седж'ду Богу над Богами й подякувати йому за новий день.

Сірін стоїть на балконі, захоплено слухаючи ніжну величну мелодію голосу джет'хери, яка змушує її серце швидше калатати в грудях і викликає в ній одночасно і радість, і смуток, і відчуття гордості за приналежність до свого народу. Дівчина спостерігає за тим, як все місто приходить до руху, як віряни стягуються до мінарету зі своїми молитовними килимами, як величні матрони прибувають сюди, сидячи в своїх розкішних паланкінах, лише для того, щоб всі вони відчули себе рівними перед обличчям Файроса, який один Суддя над всіма. Сама Сірін не є особливо релігійною особою, але мевлуд справляє кожного дня просто в себе вдома. Опустившись на коліна й простягнувши руки до сонця над Таном, дівчина тихо молиться Файросу та Рахману, дякуючи їм за можливість прожити ще один день в цьому світі. Повільно проводячи долонями по обличчю та неквапливо опускаючись повністю на підлогу, Сірін здійснює всі необхідні ритуали для мевлуду.

Закінчивши молитву, дівчина повертається до своїх покоїв, бере до рук срібний дзвіночок та дзвонить у нього, викликаючи недійську служницю Сульпіцію. Коли рабиня з'являється до своєї сеї'дітон, то Сірін наказує їй принести собі чистої води для швидкого вмивання, сніданок та вбрання для подорожі. Служниця виконує всі забаганки дівчини, яка швидко вмиває обличчя, так само похапцем снідає, дозволяє Сульпіції розчесати та заплести своє довге біляве волосся і одягнути себе у зручну чорну абайю, розшиту вишуканим квітковим орнаментом, а голову покриває чорною чадрою із оздобою у вигляді срібних дукатів над чолом.

Покінчивши з цими приготуваннями, Сірін витягає з піхов свій скімітар, чистить його ганчіркою від бруду та пилу, ретельно змащує лезо клинка спеціальним маслом й, діставши з кишені маленький точильний камінь, починає гострити меч, позбавляючи його кожної незначної вади і зазубрин. Завершивши цей воїнський ритуал, сатріанка ховає скімітар до піхов й чіпляє його собі за спину. Дівчина проходить через анфіладу кімнат рідного маєтку й виходить на широке подвір'я, оздоблене мармуровими плитами та крилатими статуями аждаха. Побачивши свою сеї'дітон, перед нею низько схиляються терашмеди-вартові, що охороняють двері головної будівлі маєтку. Відповівши їм коротким кивком, Сірін приходить на тренувальну арену, де розпочинає свій вільний танок з мечем в руках, розминаючи власне тіло й відпрацьовуючи кожен блискавичний рух з клинком, тренуючись на солом'яних та дерев'яних манекенах.

Покінчивши з цим заняттям, дівчина велить воїнам відчинити перед нею зовнішні ворота маєтку і залишає його територію, вирушаючи до міста. Перебуваючи серед різнобарвного натовпу з простолюдинів, терашмедів, вештіц, рабів й торговців, Сірін постійно тримається напружено і не дозволяє собі розслабитися, адже грабунок чи напади - це цілком звичні явища серед вузьких вуличок міста інтриг.

На щастя, сьогодні ніхто не зацікавлений в особі дівчини, тому вона без зайвих проблем дістається однієї з міських кафан - закладів, в яких часто збираються мандрівники та купці з усіх куточків світу, щоб пропустити чарочку ракії, розслабитися з контрабандною дурман-травою, перекусити чи обговорити якісь темні справи. Сірін особливо цікавить останнє, бо воно становить основу її заробітку, як найманки. Підійшовши до власниці кафани, дівчина задає звичні питання про те, чи ніхто не цікавився вільним клинком, який здатен сміливо співати пісню смерті серед мертвих дюн ашхану. Натомість, жінка, до якої зверталася Сірін, втомленим жестом руки відсилає її до непримітної дерев'яної дошки, на якій матрони або їхні слуги залишають замовлення. Подякувавши господарці дзвінким дінаром за витрачений час, дівчина прямує просто до дошки. Більша частина об'яв на ній не заслуговує її уваги, бо представляє собою численні скарги дрібних родів чи відверті пропозиції підтримати когось з них у тіньовій боротьбі з конкурентами.

Сірін терпіти не може чвари матрон і не хоче бруднити в тому хаосі свої руки. Натомість, її увагу привертає замовлення однієї вештіци, яке стосується безпечного проходження її каравану до оазису в ашхані Ватроназ, що вимагає допомоги людини, котра добре знає заплутані шляхи попелястої пустелі й здатна охороняти купців під час їхньої подорожі.

Ця справа припадає до смаку дівчині, тому вона уважніше читає оголошення, а потім прямує до вказаного в ньому місця зустрічі. Зустрівшись із власницею каравану, Сірін обговорює з нею всі умови свого найму і запевняє її в повному успіху всієї справи. Отримавши частину оплати в якості авансу, дівчина чекає поки караван не приготується до подорожі, а потім вони разом долають вулиці міста, виходять за його межу, проходять величну старовинну арку, створену з магмових скель, що позначає межу між містом та дикими землями номадників.

Подорож до ашхану займає більшу частину дня героїні під час якої на караван не раз нападали зграї диких кніксуф, що розтерзали пару рабів перед тим, як сатріанка змогла знищити більшу частину ящуропсів. Опівдні, виснажені та втомлені караванщики досягають оазису і починають набирати воду для її фільтрації через спеціальні пристрої. Чиста вода є найбільш цінним та ходовим товаром в усьому королівстві. Поки купці займаються своєю роботою, Сірін сидить на вершині старого каменю й похмуро спостерігає за околицями. Вона знає, що оазиси рідко коли залишаються без уваги. І виявляється правою, коли внизу падає, захлинаючись в своїй крові, купець, якому влучив у горло метальний ніж. Розпочинається паніка, до оазису вдираються невідомі терашмеди в сірому вбранні,які спеціально розставили тут засідку. Скоріше за все, що це воїни менших родів, які прагнуть накласти лапу на фільтровану воду й перепродати її за дорожчу ціну, щоб привернути до себе увагу могутніх світу цього.

Сміливим окриком Сірін надихає караванщиків зібратися докупи й захищати крам ціною власного життя, а сама стрімкою блискавицею спускається вниз, на ходу зарубавши мечем двох нападників. Схоже, що розбійники впізнали Тінь Ашхану, про яку давно ходили легенди, бо в їхніх очах почав плескатися страх, але відступати від місії вже було пізно. Застосовуючи вогняну магію та власну спритність, Сірін жорстоким чином розправляється із ворогами. Один з розбійників падає навколішки перед сеї'дітон і починає благати її про аман, як найвищу ознаку того рахмету, що його заповів Світозарний своєму народу. Але слова терашмеда викликають тільки гнів й відразу перед слабкістю воїна в серці Сірін. Сатріанець ніколи не благає про аман і завжди помирає зі зброєю в своїх руках. Тому, дівчина своєю ногою підштовхує скімітар до воїна і змушує його прийняти чесний бій з нею. Він вагається, на його обличчі написаний страх, але він бачить маленький промінь надії на втечу, якщо вб'є цю прокляту сеї'дітон перед собою.

Але навичок воїна виявилося недостатньо, щоб протистояти більш досвідченій Сірін, яка змалечку тренувалася разом з матір'ю фехтувати. Вистачило всього декількох ударів, щоб знести ворогу голову з шиї й покласти край його мізерному життю. Караван зустрічає перемогу своєї захисниці радісними вигуками й оплесками, їй квапляться вклонитися всі купці, але дівчина відмахується від них втомленим жестом, прохаючи якомога скоріше повертатися назад.

Поки вони їдуть до міста, сонце починає хилитися додолу, а небо затягують чорні важкі хмари. Земля під ногами низько вібрує, а в повітрі дедалі частіше пролітає попіл. Повітря стає задушливим, все довкола спотворюється і коливається від спеки. Від далекого вулкану починає ширитися висока темна завіса і це ознака настання попелястої бурі.

По знаку від дівчини, компанія швидко одягає захисні окуляри на очі й закриває шовковою тканиною нижню частину обличчя, щоб унеможливити доступ до дихальних шляхів попелу. Буря розпочинається із грізним завиванням та землетрусом, змушуючи людей нахилятися нижче до землі, борючись із її поривами. Гарячий попіл нещадно хлестав по відкритим ділянкам шкіри мандрівників, але Сірін бачила в попелястій бурі можливість вільно пройти повз зони, заселені скараґами. Ці чорні гігантські скорпіони гніздилися глибоко в порожнинах під дюнами, слухаючи вібрації на поверхні і тільки-но вони відчували кроки живих істот, як миттєво вискакували й атакували своїх жертв отруйним жалом чи клешнями, спроможними розмолотити самісінький камінь в пісок. А так, ревіння попелястої бурі та землетрус від вулканічної активності призводять до замішання скараґів, змушуючи їх зариватися глибше в землю і вони не прагнули виходити на поверхню.

На вході в місто караван вже зустрічала його власниця, яка одразу квапливо вирішила переконатися в тому, що її цінний крам у вигляді фільтрованої води дістався в цілості до Мостар-Ґраду. Схоже, що чаклунці абсолютно плювати на смерть кількох рабів й своїх слуг під час цієї виправи, а для неї найдорожче всього саме товар. На питання Сірін чому їй байдуже на життя караванщиків, вештіца відповідає, що бажаючих їй служити завжди буде багато і вони прийдуть на поклик дзвінкої монети, а от фільтрована вода - набагато рідкісніша, її довше діставати, вона коштує як весь цей караван в цілому, а за неї впливові матрони готові проливати кров, лише щоб мати можливість утримувати свої розкішні ванни та пишні фонтани. Із задоволеною посмішкою вештіца платить Сірін більшу суму, ніж було обумовлено раніше, бо сюди вона ще й зараховує клопоти із позбавлення життя воїнів своєї запеклої конкурентки. Урочисто вклонившись одна одній, жінки розходяться, кожна в свою сторону.

Втомлена, але задоволена своїми успіхами, Сірін повертається вся в чужій крові до рідного маєтку. Не звертаючи уваги на зітхання та заламування рук від Сульпіції щодо її жахливого вигляду, дівчина просто велить їй приготувати гарячу ванну для себе, скидає брудний одяг на підлогу, і заходить купатися тільки з одним мечем на всякий випадок. Поніживши напружені м'язи тіла у воді й натерши пахучою піною свої старі шрами від кігтів диких звірів ашхану, Сірін переодягається в чисту сукню, принесену Сульпіцією. Рабиня прохає дівчину приєднатися до спільної вечері разом із молодшою сестрою Нісрін, але вона не хоче зайвий раз бачити свою нікчемну сестричку, яка провела день в чергових інтригах та розвагах по міським кафанам, тому прохає подати їй вечерю до покоїв.

Повечерявши, Сірін справляє на молитовному килимі чергову обов'язкову молитву, на цей раз це магриб, прощання із сонцем, що заходить, і подяка Файросу за успіх, котрий супроводжував сьогодні шлях Сірін. Закінчивши молитися, дівчина проводить залишок часу за читанням поезії Румі, насолоджуючись красою й метафорами стародавнього сатріанського поета. Після читання, дівчина гасить всі свічки в покоях, ховає скімітар за подушкою, зачиняє надійно вхідні двері, балкон та вікно і лише потім відходить до сну, занурюючись в свої думки щодо наступного дня.

Ось примірно так проходять звичайні дні в житті Сірін Арш-Назак, що змальовують картину життя середнього стану в королівстві Моран-Тан, котре постійно межує з різного роду небезпеками. Ці описи доволі гнучкі й вийшли надто розлогими, як для уривку. І це ще я, в принципі, вирізав можливу сцену із картиною номадників, які кочують ашханом, завжди тримаючись на відстані від міських сатріанців, яких вони називають блукальцями. Можна було додати сцену нападу скараґа, але я відмінив її, зосередившись на описі попелястої бурі, доволі розповсюдженого явища в Моран-Тані. Кому цікава саме боротьба із скараґом, то відсилаю ознайомитися із моєю п'єсою "Трагедія роду О'хара", де в сатріанській частині була описана подібна битва з цим чудовиськом ашхану. Теж можно день Сірін доповнити випадком, коли за отриманням нею грошей спостерігали якісь розбійники, що потім могли чекати на дівчину в темному провулку, щоб позбавити її життя й пограбувати, але це цілком звичайний випадок із нужденного сатріанського буття, тому він не викликає такої цікавості.

Сподіваюся, що вам цікава була атмосфера новоствореного уривку про Сірін, хочу наприкінці подякувати прекрасній Мелені Матхевен за її дивовижну ідею, а завершу цей блог містичним сатріанським мотивом, який демонструє мрійливу сувору красу цього народу, поєднуючи ритм традиційних музичних інструментів Моран-Тану - дудука, базавлука та смичкової ліри,яка не тільки створює переливчасто мелодію струн, а й доповнює її передзвоном срібних дзвіночків, що кріпляться до самого смичка плюс легкий ритм маленьких бубнів, який посилює медитативний ефект. Ця музика Моран-Тану розвіює міфи про орієнталістське уявлення арабських культур з їх стандартними пустельними мотивами і більш глибше розкриває саме сатріанську культуру та традицію, яка зародилася на островах Моран-Тану.