Коли все закінчується, я стаю свідком картини, від якої в мене на очах з’являються сльози. Добре, що всі мої люди вже від’їхали й не бачать цього…

Двоє напівголодних обірванців сидять біля морди зеленого й щось йому розповідають, жваво жестикулюючи.

Прислухаюся.

— Їж, Каріон! Тобі це потрібніше! Ти ж он який великий! — каже один із хлопчаків, приблизно віку моєї молодшої — Ольбії, пропонуючи дракону два підгнилих яблука.

— Ми вчора вже їли. Нам не треба, — підтакує другий, або близнюк, або погодок першого, засовуючи Каріону в пащу якийсь сухарик і картопляні очистки…

Якби Браккаса вже не відвезли, я б зараз його розчленував і згодував свиням…

— Гей, хлопці, як вас звати? — підходжу до хлопчаків і сідаю поруч.

Діти сильніше притискаються до брата й намагаються сховатися під його крило.

Бачу, як затремтів хвіст зеленого… Некрилаті Боги! Він готується вистрілити шипи, захищаючи братів! Ось тільки мені, на відміну від хлопчаків, шипи не завдадуть шкоди. Ледве встигаю підхопити дітей і відбігти з ними вбік, повертаючись до хвоста Каріона спиною.

Кілька десятків шипів впиваються мені в спину. І нижче… Некрилаті Боги! Це боляче… Отрута мені не завдасть шкоди, а ось тверді як сталь голки, що впилися на кілька сантиметрів у мою дупу, завдають досить відчутного болю. Я частково обертаюся і випускаю з рук хлопчаків, які тут же повертаються під крило дракона й тепер уся ця трійця тремтить в унісон.

"ІМПЕРСЬКИЙ ЗНАЙДА"

Оновлення щодня о 00:00!