Любі читачі!❤️

Я вирішила не видаляти повністю книги «Відродження острова» та «Королівське весілля» з циклу «Палаюча корона». У цих книгах розповідається історія п’ятьох друзів, які подорожують, закохуються й живуть своїм життям у світі, де відбувається безліч дивовижних подій.

Проте тепер ці історії отримають новий формат і розширену версію.

• Ми ближче познайомимося з коханням Рагнара та Астрід. Паралельно розпочнеться й публікація книги «Там, де сходить сонце», але тільки після першої зустрічі Астрід у «Відродженні острова».

• Лінія Горма та Ельсвін стане більш розгорнутою у «Відродженні острова». А вже в книзі «Донька сонця та піску» ми дізнаємося більше про саму Ельсвін, її родину та близьких.

Також хочу відзначити важливу зміну: у циклі «Палаюча корона» залишаться тільки події, показані очима головних героїв-чоловіків. А кожна героїня матиме власну книгу, де буде розкрита її історія.

• Наприклад, шлях Інгеборги ми побачимо у книзі «Тінь драконів». Публікацію цієї історії я розпочну після її першої зустрічі з одним із головних героїв… (маленький спойлер — це буде зустріч із Гормом!).

Тож попереду на нас чекає ще більше сюжетів, відкриттів та нових книг із світу "Землі під крилами драконів"!

А поки я працюю, пропоную вам спойлер з нової версії книги "Відродження острова" яку почну публікувати з 1 жовтня.

— О, дивись, претендент на твоє місце йде, — з іронією сказав він.
— Буде пропонувати спаринг, — серйозно відповів Рагнар. Він не вперше зустрічався з цим суперником — і вже не раз перемагав його.

— І не набридло йому? — скептично хмикнув Грег.
— Як бачиш — ні, — відповів Рагнар, спостерігаючи, як Тарін наближається. На його обличчі сяяла самовпевнена усмішка, а хода була сповнена виклику.

— Ну що, готовий програти мені? — запитав він, виставивши груди й піднявши підборіддя, наче вже переміг.
— І не надійся! — рвучко відповів Рагнар і відразу кинувся в наступ.

Серце гулко билося в грудях, кров гнала пульс у скронях, змушуючи тіло кипіти. Рагнар бачив, як Тарін виставив меч наперед, готуючись відбивати удари. Самовпевнена усмішка на його обличчі тільки підігрівала азарт. «Добре, усміхайся, це лише робить перемогу солодшою», — промайнуло в думках.

Вони зійшлися в колі, кожен рух обережний, мов у вовків, що вивчають один одного перед стрибком. Першим рвонув Тарін — різкий удар зліва. Рагнар відчув рух і вчасно відвів клинок убік. Метал скреготнув, і Рагнар посміхнувся. «Ще й досі думає, що я легка здобич».

Він різко обійшов супротивника, спрямувавши серію коротких ударів. Тарін ухилявся вправно, але один із замахів Рагнара все ж зачепив край його сорочки. «Майже влучив. Трохи точності».

Тарін розлючений, різко підняв темп. Його клинок з силою вдарив по руці Рагнара, намагаючись вибити зброю. Удар відгукнувся болем у передпліччі, але Рагнару вдалося втримати меч, відскочивши на крок назад. «Влучно, але так просто мене не зіб’єш».

Знову зійшлися. Клинки зісковзнули один об одного, загриміли, віддаючи в руки вібрацією. Рагнар, пригнувшись, обійшов збоку й різко провів удар знизу. Тарін ледве встиг відскочити, його очі блиснули напругою. «Уважний, та все ж не бездоганний», — оцінив Рагнар.

Він вирішив змінити тактику: менше грубої сили, більше хитрості й ритму. Відволікаючий замах, швидкий крок убік — і клинок торкнувся плеча Таріна. Легке, але відчутне влучання. Той скрикнув від несподіванки й відскочив.

Хвиля задоволення розлилася тілом Рагнара, проте він відразу ж стиснув щелепи. «Не можна розслаблятись. Один крок невчасно — і все».

Мечі співали металеву пісню: удари, блоки, відскоки. Кожен рух Рагнар відчував у м’язах, у пальцях, навіть у подиху. «Ліву руку підтягуй ближче… Не дай йому вдарити в ногу».

Раптом Тарін рвонув угору, замахнувшись так, ніби хотів зламати захист одним ударом. Рагнар інстинктивно опустився нижче, пропустив клинок над собою, і, розвернувшись, приставив лезо до його горла.

— Га! — видихнув він, відчуваючи, як хвиля сили накрила його. Очі палали азартом.

Та Тарін не відступав. Його погляд спалахнув викликом, і Рагнар зрозумів: бій ще не завершився. «Добре, йди до кінця. Мені тільки цікавіше».

Вони знову розійшлися по колу. Рухи були точними, ритмічними, немов танець війни. Кожен удар, кожен крок наповнювали Рагнара гострим відчуттям життя. Він відчував, як тіло працює разом із розумом, як кожен нерв співає від напруги. У цей момент він був воїном у всій повноті — і саме це давало йому справжнє щастя.

З любов’ю до історій,
Серена Давидова ❤️❤️❤️