Ну, що ж мої любі друзі. Сьогодні я поставила крапку в трилері " Ненавиджу бо кохаю". Щоб продовжувати свою романтичну історію в жанрі українського фентезі. Лісова царівна і Змій І ось невеличкий кусочок з нових розділів. 

Місяць виплив вище, і срібло його сяяло на воді, мов по розлитому дзеркалу. Вовча ріка гойдала свої хвилі, і з глибин поволі з’явилися постаті — тонкі, прозорі, прекрасні, наче вилиті з місячного світла. То були сестри русалки. Їхні довгі коси, сплетені з ряски та латаття, струменіли за плечима, а очі світилися холодним вогнем.

Вони випливали одна за одною, тихо, мов тіні, і сміх їхній розрізав ніч — дзвінкий, але з гіркою отрутою. Елайні стало зимно, хоч вітер стих і трава довкола лежала тепла від денного сонця.

—Навіщо він тобі сестро? Він зрадник. Всі чоловіки такі.— промовила одна  з русалок, зі світлим волоссям, і голос її був схожий на плескіт води об каміння. — Хіба не знаєш, сестро, що чоловік — то зло? Вони кидають, зраджують, гублять. Усі ми — їхні жертви.

Русалки зашепотіли разом, і шепіт їхній нагадував шум очерету в нічному вітрі. Їхні обличчя сяяли красою, але в кожній рисі ховалася тінь ненависті. Юнак, ще слабкий після ріки, опустив голову — їхні слова різали його серце, хоч він і не розумів, звідки ця кривава образа.