Продовження

Там, серед зелених списів осоки, що колихалися на вітрі, як шепіт забутих пісень, лежав він. Юнак. Його тіло, напівзанурене в прохолодну воду, здавалося витканим із самого сну — бліда шкіра, мов пергамент старовинної книги, що ховає легенди про зірки. Правильні, гострі риси обличчя, майже жіночні в своїй витонченості, ніби вирізьблені рукою майстра, який знав смак вічної краси. Довге руде волосся, кольору осіннього полум’я, заплуталося в корінні верби, наче ріка вже оголосила на нього свої права, вплівши його в свій вічний танок. На скроні — кривава рана, темна, як крапля ночі на білому снігу, що повільно розчинялася у воді. Він був мертвий, але в цій смерті танула така дивна, неземна краса, що здавалося, ніби він не помер, а лише заснув у обіймах ріки, чекаючи поцілунку долі.

https://booknet.ua/reader/lsova-carvna-zmi-b442662?c=4841037&p=1