Часом мені здається, що я — як море. Часом у мене настільки бурхливі пориви, що я змотивована писати по десять годин на день, як, до прикладу, мій перший за увесь досвід детектив. Я настільки захопилася ідеєю, що писала, заплутувалася, переписувала — і так по колу. Проте на одному з розділів бажання абсолютно зникло через невпевненість у тому, що це матиме якусь користь і допоможе розвинути моє вміння в письменництві. Страх, що я витрачаю час дарма, утихомирив мотивацію. Лишалося щось між насиллям над собою і надією, що рідні, ті, хто мене читають, будуть мною пишатися. Сама лише думка, що моя книга може зацікавити, повернула мене до реальності: не варто зупинятися.