Вона вилізає всюди, що б я не писала. 

Навіть якщо задумаю щось легке, лампове, для відпочинку душі. 

Десять сторінок, і у мене сама собою у текст прокрадається драма, над якою не тільки поплакати можна, а й задуматися. 

Коли я задумала написати книгу "Мій коханий сталкер", думала створити щось типу роману "Переслідування Аделін". Крінжовенько, але головне, щоб гаряче. Але не змогла. Бо влізла та сама соціальна драма, а у висновку ще й моя власна Тінь по Юнгу вилізла. Її вуха на метр стирчать з тексту. 

Знайте, що через Аньку Реп'яхову я переосмислюю все, що лізло у мою голову в юності. 

Ні, у мене таких драм не було в житті, все обійшлося по лайту. Але довго була думка, що жінка зобов'язана задовільняти чоловіка. Пощастило, що не пішла заміж, поки не позбулася цієї установки.

А зараз трохи роздумів Ані з сьогоднішньої глави:

Раніше я думала, що фізичне між чоловіком та жінкою відбувається лише тоді, коли є почуття. Якщо не кохання, так симпатія. Тяжіння, якому неможливо опиратися. Тепер зрозуміла, що це лише наївні мрії дурного дівчиська. Правда у тому, що все те, що відбувається між жінкою та чоловіком — результат чоловічої хіті. Не знаю, чому бажання сексу робить їх жорстокими звірами, і не хочу розбиратися у тонкощах їхньої огидної психології. Головне у тому, що вони не бачать ніяких перешкод між своїми звіриними бажаннями і їхнім здійсненням, не зупиняє навіть те, що для цього потрібно перетворити живу людину на аналог гумової ляльки. Невже всі дівчата навколо знають цю просту істину, одна я дурна та наївна?