Роман та Єва досягли ідилії!

Вітаю!

Запрошую до нового розділу роману "Під владою Хижого".

Трохи згодом буде опубліковано іще один розділ.

Скоро фінал.

Уривок

Тримаючись за руки, йдемо до машини. Я раптово зупиняюся і пригортаю дівчину до себе. Вона великими очима дивиться на мене, а я питаю:

— Поясни мені, крихітко, чого я маю злякатися? І чому можу захотіти повернути тебе твоєму батькові?

Дівчина у світлі нічного ліхтаря розгублено кліпає і тихо шепоче:

— Я пожартувала, — кілька секунд її зіниці бігають, і вона ледь чутно вимовляє: — Але...

— Що, «але»? — одразу чіпляюся.

Вона зітхає і, опустивши очі, розгублено відповідає:

— Я не знаю, як сказати, але якщо ти будеш таким, як учора та сьогодні...

Єва замовкає, а мене це мовчання виводить.

— То що, моя крихітко?

— Мені не захочеться від тебе йти...

Цей тихий ніжний голос звучить надто впевнено. Від нього в мене аж у голові запаморочилося, адже це свідчить про те, що я на вірному шляху. Це дівча потрібно підкоряти ніжністю, увагою. Що ж, мені самому це подобається. Я не очікував, що у мене вийде.

Притискаю міцніше красуню до себе і впиваюся в її пухкенькі вуста. П’янію від її ніжності та шалено збуджуюся, притискаючи струнку фігуру до себе. Я знову несамовито хочу цю крихітку.

Першим обриваю поцілунок, а вона, поклавши мені голову на груди, шепоче:

— Ром, я хочу прогулятися набережною просто зараз...

Хмикнувши, посміхаюся і хрипким голосом кидаю:

— Поїхали.

Знаю, що завтра на роботу ми проспимо, але байдуже — головне зловити вайб сьогодні. Підхоплюю її на руки та несу до машини.

Через якихось двадцять хвилин ми вже прогулюємося набережною з паперовими стаканчиками в руках, у яких парує капучино.

Ми теревенимо ні про що, гуляємо, тримаючись за руки. Я обіймаю свою крихітку, грію своїм теплом, разом рахуємо зорі, а втомившись, йдемо до машини.

Книга тут...

Всім мирної суботи!