Трохи романтики.

Трохи романтики від Влада і Варфоломія

Влад вийшов із машини, став попереду і завмер в якомусь очікуванні.  Він не відводив погляд від місяця, ніби там були відповіді на всі його запитання. Сумно посміхнувся.

– Я жалію за тими часами. Все було таким простим і зрозумілим.

Фома зітхнув і майже прошепотів:

– Я тут вперше відчув твій запах. Думав, що полином пахнуть поля. А потім зрозумів, що це ти.

– Я пахну полином?

– І як море після грози.

– Знаєш, я  ніяк не можу вписатися у  жоден сценарій життя –  стільки навколо історій, а моєї немає. - голос Влада звучав розгублено.

– Моя історія написана для тебе і про тебе.

– Хіба? – а в очах сум.

Фома дивився на такого зовсім незвичного Влада. Дивився і не пізнавав у цьому сумному  юнаку, вічно нахабного і самовпевненого байкера.

Влад повернувся, торкнувся долонею щоки Варфоломія. Уважно  подивився в очі, ніби у холодному і притишеному світлі повного місяця,  намагався зазирнути  в душу.

Фому переповнила, якась болюча ніжність.  Він хотів, щоб Влад йому повірив, а у його бурштинових очах знову була довіра і тепло.

– Я  завжди буду із тобою. Я звичайна людина, можу робити помилки, але  ти частина моєї історії життя.  Не можна переписати наново того , що вже було, але я не уявляю нові глави без тебе.

Чоловік ніжно провів рукою по щоці, шиї Влада і  зрозумів, що той трохи вищий за нього: коли тільки встиг? За потилицю притягнув до себе і відчув своїми губами тепло уст. Смакував поцілунок, сповнений осінніми вітрами,  під світлом місяця і зір,  які століттями благословляли кохання  предків і берегли таємниці їхніх сердець.

Коли відсторонилися,  Влад ледь посміхнувся:

– Я ще не пробачив.

Варфоломій  притулився носом до коміра куртки Влада, відчував тепло тіла і запах, який  п’янив його, як найдорогоцінніше вино.

– Я не може нічого переписати, але давай напишемо наступні розділи нашого життя разом і без зайвих персонажів.

Влад підняв обережно обличчя Фоми і припав до його уст,  потім міцно обійняв за плечі, огорнув пледом і своїм теплом. Чоловіки ще довго цілувалися серед полів, оповиті світлом місяця,  своїми мріями і бажаннями.

,,Гарні погані хлопці’’ тут