І тоді бачу: у землі біля сараю щось блиснуло. Я присідаю, відгортаю траву й знаходжу годинник. Його годинник. Я впізнаю його одразу — стара модель, подарунок від діда, з подряпаним циферблатом. Моє серце зупиняється на мить. Це доказ. Це він. Він був тут. Стискаю годинник у долоні так, ніби можу через метал відчути пульс живої людини. 

— Тримайся, тату, — шепочу, в грудях підіймається хвиля люті. — Я тебе знайду...

Сергій вже близько. Але чи йому варто взагалі було шукати правди?

"Гірка ваніль"