Друзі, нова глава "Босоніж по битому склу"

Книга тут:

– Ало… – зупиняюся на півдорозі, міцно стискаючи ремінець сумки. Холод хвилею прокочується тілом, наче передчуття катастрофи. – Тату? Це ти?

– Я, – озивається він твердим, чужим голосом. – Чую, щаслива стала. Видно, добре влаштувалася, так?

Його слова ріжуть гостріше за ніж. У горлі застрягає клубок, я намагаюся щось відповісти, але дихання зривається.

Кілька секунд гублюся в паніці. Думки метушаться, підкидаючи питання без відповідей: про що він говорить? Чому такий жорстокий? Звідки стільки злості?

– Що за звинувачення? – нарешті вичавлюю з себе.

– На полуничку потягнуло! – важко дихаючи, він гарчить у слухавку. – Вирішила мене зганьбити?

Я відчуваю себе загнаною в кут. Жодного розуміння, лише страх.

– По-перше, припини кричати, – я намагаюся говорити рівно й спокійно, розправляючи плечі, щоб не піддатися паніці. – По-друге, не кидайся бездоказовими звинуваченнями. Ти можеш пояснити, що сталося?