Діана Лисенко запропонувала чудовий челендж “5 слів до свого твору”. А на ось таку подачу, з уривками з книги, мене надихнула Катерина Винокурова й те, як вона прекрасно представила свій роман "Мене звуть Х'ю Бланш".

Отже, 5 слів до моєї останньої та самої улюбленої наразі книги — Та, що купила вітер

Море

Воно не просто фон, а повноцінний персонаж книги, що визначає долі, дарує багатство і забирає життя. 

Величезні хвилі, схожі на водяні гори, здіймалися навколо шлюпа, кидаючи його з боку в бік, наче тріску. Дощ лив суцільною стіною, змішуючись із солоними бризками та роблячи палубу слизькою, мов спина кита.

Але капітанка Морріган О'Флаєрті була у самому серці цього пекла.

Свобода

Це — головний скарб, за який борються мої героїні. Свобода від минулого, від суспільних норм, від рабства. Морріган виборола її для себе і тепер готова купити за будь-яку ціну для Амари.

Амара підняла на неї свої темні, блискучі від сліз очі.

— Я думала, що любов — це слово з книжок, які читав господар. Або казка, яку співала мама. Я не знала, що її можна відчути, — її голос тремтів. — До тебе я мріяла лише про свободу. А тепер...

Вона торкнулася щоки Морріган.

— Тепер я розумію, що будь-яка свобода без тебе — це просто порожнеча.

Сталь

Дзвін абордажних шабель, холодний блиск шпаги, рішучість в очах капітанки. 

Морріган вихопила свою шпагу, і її тонке лезо блиснуло на сонці. Вона першою стрибнула на фальшборт.

— На абордаж! — закричала вона. — За мною! Візьмемо все!

Вона легко, мов кішка, зістрибнула на ворожу палубу, одразу опинившись у центрі бою. Капітан "Доброї Надії", огрядний чоловік з обличчям, червоним від люті та страху, кинувся на неї, розмахуючи важкою шаблею. Морріган не стала приймати удар. Вона ухилилася, пропустивши лезо повз себе, і її шпага стрімко метнулася вперед, впиваючись у плече нападника.

Пристрасть

Вона спалахує між двома жінками, — ніжна і жорстока, цілюща і небезпечна. Це та сила, що змушує їх іти на неймовірні ризики й змінює їх назавжди.

Це було схоже на гру на рідкісному, досі мовчазному інструменті. Морріган обережно торкалася струн тіла Амари, прислухаючись до кожної ноти, до кожного ледь чутного зітхання, шукаючи ту мелодію, що змусить його зазвучати. Її пальці, тепер вологі від її власних поцілунків, повернулися донизу, готові зіграти фінальний, найсолодший акорд.

Виклик

Кинутий суспільству, чоловічому світу, власній долі. Це виклик рабині, що наважується підняти очі. Виклик капітанки, яка обирає кохати жінку. Вони відмовилися грати за чужими правилами й почали писати свої.

Вона потягла Амару на середину зали.

— Я відшмагаю тебе так, що ти сидіти не зможеш місяць! Щоб кожна дівка тут знала, що буває за непокору!

Амара зблідла від жаху. Вона бачила, як шмагають рабів. Це було гірше за смерть. Але навіть зараз, коли її серце калатало від страху, вона не опустила очей.

— Капітанка О'Флаєрті сказала, щоб мене не чіпали, — ледь чутно, але виразно промовила вона.

Ім'я Морріган, сказане в цій брудній залі, прозвучало, наче постріл. Мадам Анжеліка завмерла. Її рука, що тримала Амару, ослабла. В ній боролися лють, приниження та елементарний страх перед рудою дияволкою та її обіцянкою спалити все дотла.

Сподіваюсь, це представить мою історію так, щоб її дійсно захотілося прочитати!