Запускаю флеш-моб: Ким ви мріяли стати в дитинстві

Прийшло в голову поділитись з вами частинкою своєї історії. Якщо захочете повторити, відмічайте мене, буду рада почитати ваші історії.

Жила була дівчинка Джоанна. Кожен раз, коли вона чула здивування дітей на своє імʼя, вона почувалась дуже і дуже збентеженою, адже її весь час називали дивною Каті, Лєни і Саші та Тетяни. 

Джоанна не розуміла своєї ізюминки, поки не виросла і їй завжди здавалось, що навіть коли дорослі люди роблять комплімент її імені, вони обманюють її. Бо вона згадує, як була малою і її не сприймали. І справа була не тільки в імені. А в захопленнях теж. 

Поки всі діти десь бігали і пізнавали світ, й було цікаво шити одяг для ляльок Барбі. 

На благо і вдома, і в улюбленої бабусі були швейні машинки. В Джоанни виходило. Але вона не тільки шила, вона ще й малювала багато альбомів з моделями одягу. Як ви здогались, мрія дівчинки була стати дизайнером одягу. Бажання бути успішною в цій сфері росла. Джоанна читала багато літератури про відомих моделʼєрів, була умнічкою на уроках плаці в школі, а потім мама допомогла їй пошити першу спідницю зі старого бабусиного костюма. Як думаєте, що вона носила потім кожен день? 

Ця мрія так гріла душу маленької дівчинки, адже це була її терапія. Джоанна була новенька в класі і її там, мʼяко кажучи, не любили: вона дуже виразно розказувала вірші, дуже гарно і багато читала, всюди виступала, голосно сміялась ще й мала таке дивне імя. Привід до булінгу. Безжального. В вигляді бойкотів просто так. Шиття ж заспокоювало, як і читання книжок. 

І одного дня, прочитавши статтю в відомому журналі про Андре Тана, Джоанна не могла не поділитись з мамою своїм захватом, що хлопчик випустив свою першу колекцію десь в 14 років (здається) і як їй хочеться так само, адже в неї є всі шанси. 

Мама, видно, переймалася своїми проблемами, яких було чимало: батько не працював, старший син вчився в місті і треба було заробляти гроші тільки їй, а тут ще й дочка випускає свою колекцію. 

Мама не витримала і сказала: "Яка колекція? Джоанна, щоб це зробити треба багато звʼязків і багато грошей, яких у нас немає. В цьому світі є люди багаті, а є ми. Навряд, колись це здійсниться. Краще доїдай сніданок і іди в школу, гарно вчись, поступиш в університет і дай Бог, вивчишся і знайдеш собі якусь роботу".

Її мама зараз зовсім не така. Але тоді інакше не мислив ніхто.

Памʼятаю, як в Джоанни став комок в горлі і вона не дуже хотіла уже пити чай з хлібом та варенням. 

В той момент її крила було обрізано назавжди. Більш вона не намалювала жодного малюнка. Більше не пошила нічого, щоб виходило за рамки шкільної програми. Більше вона не літала. 

Вона гарно вчилась, закінчила школу з золотою медаллю, яку подарувала мамі, отримала атестат, де середній бал був 12.0. І пішла навчатись. На філолога. Взагалі, вона хотіла вчитись на перекладача, але вирішила, що немає різниці вчитель чи перекладач, тому вибір пав на пед університет. Яке було здивування, що Джоанна буде вивчати не тільки мови, а й літературу. Її душа знову почала квітнути. Вона ж так любила книги! Як будь-яка студентка вона почала писати: вірші, прозу, статті на замовлення. Але потім знову сталось життя. Знову крила обрізали інші обставини. і Джоанна знаючи процедуру зібрала всі свої бажання і запхала в коробочку "на горище, речі, які не знадобляться".
Та минув час і Джоанна закрила свої базові потреби і навіть заробила гроші на терапію і психолог змусила її прибрати на тому горищі, відкачати там старі речі, забуті бажання, перебрати теки. 

І Джоанна знайшла там бажання написати книгу. І зараз це реалізує в житті. 

Я рада за Джоанну. Вона молодець. Вона вибрала нарешті себе. Та до одягу вже не повернулась. Їй важко складати свій лук, вона нічого не тямить в трендах і моді, а ще ненавидить купувати собі одяг. 

Отака історія. Діліться в коментарях своїми. Дайте собі бути почутими. 

Всіх обіймаю. Ваша Джоанна 
 

Ну, а мою книгу ви можете прочитати тут Приватна кімната