Як Ярилу заслужити прощення? Скоро фінал!

Привіт, мої любі! ❤️

 У нас у “Власності Ярила” таки стався катарсис))) 

  Бачите картинку?

 Що могло змусити Ориславу скинути зброю проти Ігната?)) Та й як подумати… хто й чия тепер “власність”?))))

 Залишилося зовсім трохи до фіналу, якщо вагалися — не відкладайте! А поки трохи спойлерів з нової частини та майбутньої)))

Спойлер:

— Ти не будеш ходити боса по склу! — рикаю в тон так само яро, обіймаючи дружину з неможливою силою.

 У мене теж є межі та червоні лінії — і всі вони про її, бляха, безпеку, як виявилося!

— Ніби тобі є різниця! Ніби мій біль хоч щось для тебе важить! — огризається Орислава так само люто та з докором!

 Штовхає мене долонею у груди!

 Трясця. Ми мусимо поговорити нормально! Не тому, що мені боляче. Ні, тому що їй — збіса болить. А це — пече вже мені.

 Тож я нахиляю голову, на мить притискаючися своїм лобом до лоба Орислави так, що риси обличчя розпливаються. Втягую в себе запах її шкіри, волосся.

 А потім повільно ставлю кохану на підлогу. Там, де чисто… а сам, тримаючи її іншу руку зі зброєю, опускаюся на коліна прямо перед нею.

 Так, у скляні друзки, в які сам дружину не пускав. Та мені по фігу!

 А все одно ж до грудей їй дістаю, фактично.

 Бляха, така тендітна, а як все місто нагнула!

— Ігнате! Скло! — Орислава хмуриться, підібгавши губи. 

 Бачу, як розширюються її очі.

 Таки не помилився Ден, вона кохає… попри всю злість. І це дає надію… що не пристрелить. Хіба випадково.

— Це все не важить, кохана, — хмикаю. — Переживу та витримаю кілька подряпин.

 Вона пускає очі під лоба. І тут… бере та вхоплюється за моє волосся вільною рукою. Немов не дозволяє мені очі відводити, перевіряє чесність? Та я й не проти.

Спойлер:

— Дякую, Петро. І розжени цей мітинг у коридорі. Нехай сплять, — наказую.

 Бо точно не хочу, аби всі стояли та слухали, якщо Орислава знову почне зриватися. Це між нами. Я не хочу підставити її, зруйнувавши образ, який вона так віртуозно створила.

 Петро швидко схиляється та виходить з кімнати.

— Обробляти потрібно твої ноги, Ігнате, — різко кидає моя дружина, вказуючи пістолетом, немов вказівкою. — Незрозуміло, що там під джинсами…

 Я ж розпливаюся в широкій, задоволеній усмішці та проводжу пальцем склепінням ступні, яку весь цей час тримаю у долоні. Вона дійсно здається неушкодженою. 

 Беру другу її ногу та також оглядаю… і ставлю собі на плече, щоб торкалася шкірою шкіри. Труся щокою об її гомілку. Мені замало контакту!

— Бажаєш, аби я зняв штани, кохана? — нахиляюся та притискаюся губами до її ступні. — Роздивишся?

 Повітря між нами гаряче. Плавке. Тягуче.

 Попри всю злість, яка точно не вщухла, вона це теж відчуває — присягаюся!

 І Ориславу струшує! Відчуваю, міцніше стискаючи пальцями її ноги.

 Її рука у моєму волоссі здригається, коли я язиком повторюю шлях пальців ступнею.

— Ти — божевільний! — буквально смикає вона мене за волосся.

Будуть сваритися далі чи таки знайдуть спосіб домовитися, як гадаєте? ;-)

Що він зробить, аби вона... навіть не пробачила, а дала шанс? Ваші варіанти? ;-)

ЧИТАЙМО РАЗОМ! Там вибухово!

Обіймаю! ❤️

 Запрошую доєднуватися до моїх соцмереж, де я  доступна для спілкування постійно: там є веселі відео про вайб моїх романів, СПОЙЛЕРИ!!(і їх багато ;-) та АНОНСИ, та обговорення!

Там завжди багато новин, обговорень, особистих появ автора та цікавинок!❤️❤️❤️

Мій Телеграм          Мій Інстаграм         Мій Фейсбук      Мій Тік-ток