Привіт всім. Сьогодні вийшла нова глава книги "Літо поза мережею".

Фрагмент: 

— Ходімо, поплаваємо.

— Не хочу. Мені й на березі добре, — я подивився на неї здивовано.

— Впевнена?

— На сто відсотків.

Ми перекинулись з нею ще декільком фразами, що змусило Лію встати з ковдри. І не очікуючи того, я схопив її на руки та поніс у воду. Лія почала бити своїми кулачками мою спину.

— Відпусти! Постав мене! — я якраз зайшов у воду.

— Поставити? Добре, — я опустив та поставив Лію вже у воду. Води було майже по коліно.

— Ти ненормальний! — вона бризнула на мене воду. Ми почали один одного обливати бризками води, що в результаті стали мокрими до нитки. Недалеко від нас так само бавились мої друзі. Вони на нас майже не звертали уваги, хоча на березі всі погляди були тільки на нас.

Я відволікся на них всього на декілька хвилин. Повертаюсь до Лії, а її немає. Перша думка була, те, що вона вибігла на берег, але глянувши туди я її не побачив. Тоді ж я не думаючи пірнув у воду з головою. Ледве розплющив очі, то побачив її. Лія дивилась на мене. Схоже, що вирішила мене просто налякати. Я підплив до неї. Схопив за руку та потягнув наверх. Ми виринули. Я подивився на Лію.

— Ти нормальна?!

— А, що злякався? — вона усміхаючись поправила волосся, яке прилипло до її щічок.

— Так! Ти мене налякала, — я бризнув їй в обличчя водою. Ображатись чи читати нотації їй не хотілось, адже вона вже не маленька.

Вона розсміялася так дзвінко, що я теж не зміг втриматись від сміху, але за декілька секунд подивився на Лію.

— Якщо ще раз таке зробиш, я… я… — я зробив серйозне обличчя, але вона підняла брови й чекала продовження.

— Що? — запитала вона, намагаючись стримати сміх.

— Назву тебе русалкою Аріель.

Лія почала сміятись.

— Серйозно? — вона закотила очі. — Тільки не кажи, що я схожа на мультик з твого дитинства.

— Ти схожа… на непередбачувану стихію.

— Стихія? — прошепотіла вона. — Ну гаразд, хай буде так. Тільки не забудь: я небезпечна стихія.

Всім гарного дня та мирного неба. Бережіть себе та рідних.