Дорогі читачі! Запрошую до моєї емоційної новинки: «Розлучення. Я сама так вирішила»

Анотація:

– Я хочу розлучення, – кидаю сухо і неемоційно, як робот. – Ти мені зрадив.

– Ну і кому ти потрібна, якщо навіть народити не можеш? Тобі вже тридцять три, а не двадцять. Прострочений товар!

Влучає прямо в ціль, ранячи мене і знову нагадуючи, що я зламана лялька.

– Якщо я захочу народити, – кажу байдуже, приховуючи емоції глибоко в собі. – То зроблю ЕКЗ.

Чоловік планував утримати мене біля себе брудними трюками, але навіть не підозрював, що його ідеальний план провалиться з тріском.

Арсеньєв – конкурент у бізнесі, нахабно увірвався в моє життя і перевернув його з ніг на голову. Зухвалий, сміливий і харизматичний, він люто вирвав мене з лап колишнього чоловіка. Я могла б забутися в його пристрасних обіймах, але поранене серце не так просто вилікувати...

Уривок до книги:

Чую, що поруч хтось гальмує, але саме в цей час телефон у моїй руці вібрує від вхідного повідомлення. Занурююся в екран, як раптом мене огортає в кокон хрипким голосом:
– Допомога потрібна?
Забуваю про повідомлення, навіть не встигнувши його прочитати, бо цей голос... Піднімаю голову і ледь не ричу від досади:
– Знову ви?
Арсеньєв вигинає брову, а я завмираю в німому шоці. Так і витріщаємося один на одного, як два неандертальці, що потрапили з минулого в майбутнє.
Чоловік не чекає від мене відповіді, підходить ближче і випадково зачіпає моє плече. Тіло охоплює мурашками і я мимоволі сіпаюся, ніби після удару дефібрилятора. Серце, правда, збивається з ритму, завмирає на секунду. А потім стукає так швидко, що картинка пливе.
Трясу головою, щоб прийти до тями, і підходжу до Гліба зі спини, задивляюся на те, як чоловік перевіряє шланги та інші «принади» автівки, задумливо тягне:
– У нормі.
Я ж фиркаю на його дивне запевнення:
– Ну так… Тільки ось їхати чомусь не хоче, – ображено бурмочу під ніс.
Арсеньєв хмикає, обертаючись до мого обличчя:
– У тебе, між іншим, автівка, яка розумніша за більшість людей.
Боже, це комплімент чи образа?!
– О, точно. Настільки розумна, що вирішила відпочити прямо посеред дороги. Напевно, медитує, – кепкую, бо не знаю, як відповісти.
Арсеньєв здається глюком у моїй зламаній «системі». Такий весь охайний: вигладжений і ідеально чистий костюм, на зап'ясті в сонячних променях блищить годинник відомого бренду. Знаю, бо подібний дарувала Сашці на день народження. І цей охайний мужик без огиди лазить під капотом далеко не чистої автівки. Безжально бруднить руки і реально намагається мені допомогти. Просто... дивно! У такому величезному місті ми знову примудрилися зіткнутися. Це фатум?
Гліб знову заглядає всередину і незабаром зачиняє капот, обтрушує руки. Тепер нависає наді мною, як вежа. Відчуваю себе на його тлі Дюймовочкою, коли в надії піднімаю голову.
– У тебе або блок управління заглючив, або проводку перегріло. Ці «розумні» тачки люблять зрідка викидати фокуси.
Ну не автівка, а фокусниця-ілюзіоністка! Ти подивися на неї!
 – Чудово, значить, їй можна дати стусана, щоб вона схаменулася? – бурмочу, а сама вже подумки викликаю евакуатор.
Хм, до речі, що там за повідомлення мені прийшло? Не встигаю глянути, Гліб вплутується в думки:
– Та годі, нічого критичного, зараз подзвоню в сервіс і твою тачку заберуть.
Я морщуся, але мовчу, бо Арсеньєв уже спілкується з приводу моєї автівки. Ніби у мене немає телефону і рук, щоб викликати евакуатор.
Хитаючи головою, просто йду до авто і забираю сумку, блокую двері.
– Все, через десять хвилин фахівці заберуть твою красуню. А ти поїдеш зі мною.
Чавлюся слиною і поспішно відкашлююся від несподіванки. Оце заява!