— Пізно сьогодні, пані Шефер, — чує вона голос...

...із темного коридору.

Андреа обертається. До неї підходить Макс Мьорке — невисокий блондин у світлому плащі, в тонких окулярах, з короткою бородою. Один із бухгалтерів, який час від часу з’являється у відділку як цивільний консультант. Вона кілька разів бачила його в буфеті, навіть перекидалася парою слів.

— Ви ж на південь їдете? — питає він, поправляючи окуляри. — Можу підвезти. Сам туди ж.

Андреа вагається. Автобуси вже не ходять, а таксі чекати довго.

— Ну… гаразд. Дякую, пане Мьорке.

— Можете просто Макс.

Надворі накрапає дощ. Біля дверей стоїть темно-синій седан “Опель-омега”, на кузові виблискують краплі. Макс чемно відчиняє дверцята пасажирського сидіння.

Вибачайте, з певних технічних причин не вдавалося публікувати оновлення. І чомусь не можу прикріплювати візуали, скопійовані з Гугл-дока. В кого ще така проблема?

Читати