Любі читачі, сьогодні я завершила вписувати історію дівчини Таї з під Києва у книгу "Легенда острова Дракнес". Тепер ця історія розповідає не лише про фентезійний світ «Землі під крилами Драконів», а й відкриває шлях Таї, яка під час початку повномасштабної війни дізнається правду про свою родину, переживає втрату близьких і вирішує виконати прохання бабусі.

Завершивши читати останній лист від бабусі, Тая дізнається несподівані факти про своє походження та спадок, що тече у її жилах.

Але на цьому пригоди не завершуються — магія проникла в наш світ і відкрила перехід для тієї, у чиїх жилах тече кров драконів.

Що чекає на героїню далі, і які таємниці розкриються на її шляху? 

Свідомість поверталася поступово, незрозуміла тряска припинилася, і Тая опинилася на землі. Стиснувши руку в кулак, вона відчула колючі гілочки та залишки кори. Зробивши глибокий вдих, дівчина повільно відкрила очі.

Навколо височіли старі ялини, між якими росли молоді, лапаті деревця. На гілочках кущів, незнайомих їй, вже з’явилися зелені листочки. Підлісок був густим, таким, якого вона не помічала, гуляючи тут напередодні. Та ще й ніч…

Ще раз повільно оглянувшись, Тая помітила праворуч постать чоловіка, якої тут не було ще хвилину назад. Величезний, ніби з іншої епохи.

 «Хто це?» — промайнуло в голові. Одяг на ньому виглядав дивно — старовинний, наче з фільму про вікінгів.

Чоловік просто стояв і дивився на неї. Щойно Тая підвелася і зробила крок убік, він швидко пройшов кілька кроків уперед і опинився перед нею, перегородивши шлях. Дівчина завмерла від страху. Коли спробувала кинутися в інший бік, непомітна підніжка збила її з ніг, і вона боляче впала, вдарившись головою.

Обережно сівши, Тая торкнулася лоба. Крові не було, але місце боліло, пульсуючи легким відголоском удару.

Чоловік нахилився і простягнув руку, пропонуючи допомогу, але Тая дивилася на нього насторожено, як на потенційну небезпеку. Він зробив крок назад і сів на камінь неподалік. Піднявши руки вгору, показував, що нічого не приховує.

— Я тобі нічого не зроблю, — промовив він.

Таю, наче вдарило струмом. Ця мова не була схожа на норвезьку. Вона звучала знайомо — так, як та, що бабуся змушувала її вчити з дитинства.

Сьогодні явно не мій день для створення артів, але я старалася як могла

Який арт на вашу думку білше підходить до сцени?

З любов’ю до історій — Серена Давидова ✨