Сьогодні в мене день великих оновлень: вийшли розділи до всіх трьох книг в процесі. Заходьте почитати, є з чого вибрати. ;)

Батька Ейли нарешті визволили з в'язниці.

Сонце вже опускалося за обрій, забарвлюючи небо у відтінки фіолетового — улюбленого кольору Ейли — коли ми зупинилися біля доволі величенького, хоч і трохи пошарпаного будинку. Орвенн виглядав схвильованим. Він зупинився на мить, щоб глибоко вдихнути, а потім рішуче попрямував до ґанку свого нового дому, у своє нове життя.

У Елліни та Ерінвальда народилася дочка Еріліфея.

— Привіт, маленька, — прошепотіла я, усміхаючись до дочки. — Тебе звуть Еріліфея, а ми — твої батьки. 
Емоції переповнювали мене і я, не стримавшись, розплакалась. Ерінвальд ніжно погладив мене по голові, поцілував у скроню.
— Дякую тобі за це диво, Еллі, — він витер мої сльози.
Я нічого не відповіла, тільки кивнула. Слова були непотрібні. Ними взагалі неможливо було описати те, що ми з Ерінвальдом відчували. Тепер в нас є дочка, а інше — неважливо. 

А Кетта знову наробила дурниць. 

Ранок прийшов до мене головним болем і відчуттям важкої, гарячої руки на моїй талії. Жахливо хотілося пити і не розплющувати очі. А ще зробити вигляд, що я нічого не пам’ятаю і хоч на хвилинку затримати те огидне почуття сорому і докорів сумління, яке накрило мене ледве сон вивітрився з голови.
Я провела ніч з хлопцем, якого знала кілька годин. Я провела ніч не з Демом. Я зрадила його кохання. Хотілося виправдати себе словами «він зрадив мене першим, коли не побіг за мною». Але кому я брешу? Тільки я в усьому винна. Досить вже звинувачувати у всьому Дема. Досить вже брехати самій собі. Час подорослішати.

До речі, я останні два дні так захопилася написанням "Академії Мірравель", що в мене вже заготовлені аж 5 наступних розділів. Тож якщо ви любите регулярні оновлення — заходьте. Там якраз багато чого цікавого в житті Кетти відбувається.