Вітаю!

Гарного всім завершення тижня та мирного дня!

Запрошую до знижки на роман "Моя у подарунок".

Уривок

— Мені нічого від тебе не потрібно, Еміре. І взагалі, повір, якби мені було куди втекти, я б уже давно не сиділа тут. А до виродка дядька втікати не хочеться. — дівчисько на мить замовкає, а тоді незмінним тоном додає. — Тож припини лякати мене. З дитинства так залякали, що я вже нічого не боюся.

— Та невже?!! — сухо гарчу спантеличений словами малої.

— Вже! — з викликом дивлячись мені в очі запевняє Влада, й кліпнувши зірвано додає. — Страшно було у той вечір, коли мене привезли тобі. А зараз не знаю... — вона замовкає, по обличчю ходять емоції, і я розумію, що мала тамує у собі біль.

Я миттю хапаю дівчину, й притиснувши до себе на вушко хриплю.

— Мала, заспокойся. Все буде добре.

Мені щиро шкода, дівчину, але відпустити я її не тільки не можу, а й не хочу. Бо ж як вона казала, йти їй все одно немає куди.

— Еміре, не буде добре, — здавлено шепоче дівчина. — Уже не добре. Я ж уже тут. І найгірше, що для тебе я лише подарунок... Ти хоч можеш уявити, що я відчуваю... Для тебе ж я ніхто, а я, між іншим людина, яка має такі ж права, як і ти...

Я міцно зажмурюю очі. Вона права, і зараз каже правду, яку мені чути не дуже приємно. Змовчую на це, знаю, що з усім цим потрібно щось робити. Та б спочатку з Сірим розібратися, тому зірвано прошу дівчину.

— Владо, замаскуй мої синці, якщо все одно вже безнадійно зіпсовано.

Відпускаю дівчину, й подаю їй сумочку. Вона розсуває замок блискавку, і спершу виймає телефон. Який я одразу відбираю від неї. Дівчина примружується, й зухвало питає.

— Невже боїшся, що зателефоную в поліцію?

— Не боюся, — суворо заявляю. — Але й зайвий кіпіш мені зараз не потрібен.

Дівчина з недовірою хмикає. Мене це дратує, тому проігнорувавши цей її жест, розлючено наказую.

— Не мудруй, маленька, а краще зроби з мене красеня. — ховаю її телефон в кишеню, й присідаю на ліжко.

Знижка тут...

VojVkF2B — Після ночі кохання...

Приємного читання!!!