Добрий вечір. 

Хто чекав завершення книги "Моя згуба" для того, щоб розпочати читати - можете починати ;) лишилося два розділи.

Спокушу уривком із одного із них: 

- Гаразд, здаюся, куди ти там хочеш? - склавши руки на грудях, запитала мою думку.
- У номер, - підняв брову.
А раптом прокотить?
- Ще варіанти! - тоном, що не терпить заперечень, сказала Пташенятко.
- На тварин дивитися?
Змірявши мене оцінюючим поглядом, від якого стало трохи ніяково, подумала вголос:
- Цікаво, приручених диких тварин приймають?
- Що? Це я тварина? - здивувався від такого порівняння.
- Головне, що не заперечуєш дикість.
- Ага, і вона перехідна. Не боїшся? - підійшов до неї.
- Вже зібрала дозу твоїх особливостей. Ліміт вичерпано.
- Моя дикість не видається дозами чи через укуси, - обійняв і притиснув до себе. – Вона фіксується штампом у паспорті.
Янка завмерла в моїх обіймах, а я тріумфував. Зміг сказати, хоч і побічно, про свої наміри щодо неї.