Вітаю, любі❤️

Вчора у мого міста був День народження. За два тижні я почала писати вірш про своє місто. Потім протягом тижня їздила по місту знімала відео, монтувала, знімала себе. Це вперше, коли у мене пішло так багато часу на вірш та відео. Я хотіла все зробити просто неперевершено.

І ось настав день Х. Я викладаю відео-привітання і тиша. Година тиша, друга. Поодиноко вподобайки та коментарі. І тут дзвінок.

— Алло.

— Це Ангеліна Александренко?

— Так, — кажу я і трохи нервую.

— Це місцевий новинний канал. Скажіть, будь ласка, чи можна викласти ваш вірш на наші сторінки? Це абсолютно безкоштовно!

— Так, — відповідаю я, стримуючи сльози.

І тут понеслось. Тисячі переглядів, сотні вподобайок, десятки коментарів, сотні репостів. Мені пишуть теплі слова. В сторіз та на сторінках місцян мій вірш та я.

Жодні слова не передадуть наскільки я щаслива.

Моя творчість вийшла за межі моїх соціальних мереж та була дуже позитивно сприйнята!

Прочитати можна вірш в збірці "Зазираючи в душу", а побачити те саме відео можна ось тут: На моїй сторінці чи На сторінці місцевих новин

І відео не тільки в інсті, воно всюди! У фейсбуці, у тредсі, у тіктоці, в телеграмі! Всюди...

Ось думаю тепер: чи пора вже брати з собою всюди ручку для автографів?