Стрибог в уявленнях українських слов’ян поставав як володар вітрів, повітряних течій та небесного дихання. Його часто називали «дідом вітрів», а самі вітри вважалися його онуками.

✨Для предків він був двоїстою силою:
         приносив дощі та тепло для врожаю,
         але міг накликати бурі, що нищили поля.

Тому Стрибога шанували і боялися водночас: він міг дарувати життя й добробут, а міг стати гнівною стихією.

✨ Ритуали та символіка

• Вітер ототожнювали зі Стрибогом і закликали під час весняних та літніх свят, щоб приніс дощ і врожай.

• Аби відвернути бурю, виходили на пагорби чи поля, співали заклички до вітру, благаючи його стихнути.

• Жертви Стрибогу були скромні: зерно, каша, мед чи молоко, залишені на роздоріжжі або відкритому полі.

• Символом бога вважалося коло — вічний обіг вітрів і циклів природи.

✨ Час вшанування
Культ Стрибога пов’язували з початком весни та літа. Особливо його шанували в дні початку польових робіт: просили розігнати хмари, захистити ниви від граду та принести теплий дощ.

✨ Стрибог уособлював силу вітру й неба, непередбачуваність долі та владу над природними стихіями.
Лагідний і життєдайний чи руйнівний і гнівний — він завжди нагадував людям про могутність і мінливість світу.