«Все дуже просто. Всі ці 10 років я кохав лише одну жінку. Я зробив помилку, образив її, після того ми довго не бачилися. Як виявилося пізніше, вона втратила нашу доньку. Люба Авроро, якщо ти зараз чуєш мене, то знай, мені невимовно жаль, що наша Алісія більше не з нами. А всім тим, хто вирішив зловити хайп на нашому горі я хочу сказати лише одне — дайте нам спокій. Зараз я можу бути поруч з Авророю і це найцінніше для мене. Я готовий віддати все, лиш би просто ходити з нею по одній землі та дихати одним повітрям. Її посмішка — це те, заради чого я живу і я бажаю кожному чоловікові відчути те, що зараз відчуваю я. Кохання вимагає зусиль. Перед ним завжди стоять виклики, але воно варте всіх старань. Його найбільша винагорода — це обійми, в яких можна забути про найважчий день, поцілунок, яким можна стерти всі сварки, посмішка, якою можна насолоджуватися вічно. Кохання — це ті самі ліки проти безсмертя, а знаєте чому? Бо в серці любої жінки ти житимеш вічно, а вона — у твоєму.»

Після цих слів у мене виступили сльози. Я бачила, з яким ентузіазмом та запалом він розповідає про почуття до мене, як нервово кусає губу і посміхається кожного разу, як вимовляє моє імʼя. Далі я не змогла дивитися, бо знала, що це місце потоне в моїх сльозах. Я просто зайшла в наш спільний чат і надіслала одне коротке речення.

«Я хочу тебе побачити…»

Якщо вас зацікавив уривок, де Марс ділиться своїми почуттями до Аврори під час подкасту, то запрошую вас до прочитання моєї книги "Ставка на ненависть".