Вітаю, я до вас з початком серії блогів про Слов'ян))

Я обіцяла поділитися своїми нотатками про слов’янські вірування та міфологію.
Сьогодні хочу познайомити вас із Костромою — уособленням весняної родючості, плодючості та продовження життя. Вона швидше міфологічний персонаж, ніж верховна богиня.

  Уявлення про Кострому в українських землях

Кострома для наших предків була символом родючої сили землі, молодості та продовження роду. Її образ часто ототожнювали з дівчиною-нареченою, яка помирає й воскресає — це відображало природний цикл: зима символізує смерть, весна — нове життя.

Вона пов’язана з урожаєм і жіночою долею: молодиці просили її про дітей, чоловіки — про добрий урожай.

  Ритуали та символіка
У весняних обрядах Кострому зображували у вигляді опудала. Його несли селом, оплакували, а потім спалювали або топили в річці. Це символізувало перемогу літа над зимою, смерть старого та народження нового.

  Час вшанування
Свято припадало на травень або початок червня, після весняних посівів, коли землю вже наповнено зерном. Іноді його поєднували з передкупальськими обрядами, щоб закликати тепло й врожай.

 Кострома — це не просто міфологічний персонаж, а уособлення весняної родючості, плодючості й відродження життя.