Невпинна робота над "Легендою острова Дракнес"

Сьогодні я опублікувала ще два відредаговані розділи книги та хочу поділитися з вами невеличким шматочком історії, який вписую у книгу.

Сон тієї ночі був уривчастий, нервовий. Вона то прокидалася, то знову поринала у темряву снів. І лише коли з’явився Максим — сон утримав її довше у своїх тенетах.
— Я прийшов попрощатися. Мені час, — його голос лунав наче з далекої безодні.
— Макс, ти не можеш… — слова душив клубок у горлі.
— Я кохаю тебе, — він пригорнув її до себе, але замість тепла вона відчула холод, що обплів усе тіло.

Від того холоду вона різко прокинулася. Сіла на ліжку, витираючи гарячі доріжки сліз. Телефон показував п’яту ранку. Удалині чулося глухе гупання вибухів, які ставали дедалі гучнішими. Люди в таборі почали прокидатися, метушливо збирати дітей, швидко спускатися до підвалу школи.

Володя схопив Таю за руку й потягнув за собою.
— Ходімо вниз!
Але вона зупинилася, вирвала руку.
— Я не хочу туди… Поїхали в лікарню. У мене погане передчуття.

Сидячи в авто перед лікарнею, вони не розмовляли. Тиша не була важкою чи незручною — просто слів не існувало для того, що відчували обидва.

О сьомій ранку задзвонив телефон Володі. На екрані світився стаціонарний номер.
— Алло… — він уважно слухав голос у слухавці, а потім, віднявши телефон від вуха, заплакав так тихо й беззахисно, ніби боявся зламати цю крихку тишу.

Тая й так зрозуміла, що сталося. Після нічного сну, після того сновидіння, вона була вже готова до цієї звістки. Лише кілька сліз самі собою скотилися її щоками, холодними, мов осіння роса.

Прощання пройшло швидко. Коли труну опустили в могилу, серце Тая ніби вирвалося з грудей. Вона не витримала — вибігла з кладовища, заховалася в авто й дала волю крику та сльозам, стискаючи кермо так, що біліли пальці.

Тепер "Легенда острова Дракнес" — це не просто легенда про далекий острів із іншого світу. Книга розповідає й історію дівчини з-під Києва, життя якої торкнулася війна.

А ще — таємничі листи бабусі відкривають нам історію Дракенів і Драконів.

Ця історія тепліша, глибша і складніша, і я щиро рада, що можу поділитися нею з вами.

З любов’ю до історій — Серена Давидова ✨