Сьогодні для мене особливий день. Саме сьогодні виповнюється рівно рік, відколи я почала публікуватися на Букнеті під псевдонімом Вайлет Альвіно. І хоча писати я почала значно раніше, відчуття таке, ніби саме рік тому стартувала моя справжня подорож у світ літератури.

Це не був початок із чистого аркуша — певні знання, досвід і уявлення про те, як писати і що саме я хочу створити, у мене вже були. Але все одно це був для мене новий старт.
Перші викладені твори… перші читачі… перші вподобайки… перші підписники…
Кожна ця «перша» подія викликала в мені стільки хвилювання та радості, що я й досі пам’ятаю ті емоції дуже яскраво.

Приблизно шість років тому я вперше спробувала писати — несміливо, кострубато й навіть не рідною мовою (про що тепер шкодую). Тоді це було лише невелике захоплення. Але рік тому, коли я знову повернулася до літератури, я зрозуміла: хочу йти цим шляхом серйозно й надовго, зробивши його справою свого життя.

У моєму оточенні не завжди сприймають моє письменництво всерйоз. Хтось усміхається, мовляв, це лише розвага. Та для мене це значно більше. І навіть якщо підтримки іноді бракує, я не зупиняюся. Я щаслива, що цей рік довів: мрії здійснюються, якщо йти до них уперто й з вірою.

Попереду на мене чекають нові цілі, виклики й, звісно, нові історії. Те, що ще вчора було мрією — відкрити першу підписку, — сьогодні виглядає як цілком реальна і досяжна ціль на найближче майбутнє. Дуже хочеться вірити, що колись моя книга, а, можливо, й не одна, опиняться серед бестселерів на Букнеті. А далі, можливо, я зможу побачити своє творіння вже у друкованому вигляді.

На цьому, мабуть, зупинюся й не розкриватиму всіх своїх планів. Лише скажу: навіть якщо втілиться не все із задуманого, я не буду сумувати, бо вірю — зможу досягти достатньо.

Я дуже хотіла за рік мати 1000 підписників… що ж, трохи не дотягнула, але відверто щаслива мати 910. Дякую всім своїм читачам за підтримку: за те, що залишаєтеся зі мною, читаєте, коментуєте, залишаєте вподобайки. Для мене, як для автора, зворотний зв’язок надзвичайно важливий.

Якщо бути відвертою, я навіть не впевнена, чи змогла б закінчити свою першу книгу, якби не знала, що на неї чекають читачі. У мене є така риса характеру: коли мої зусилля нікому не потрібні, бажання рухатися вперед поступово зникає. Кілька років моїм хобі була художня справа, але раз за разом, складаючи роботи в папку, я втрачала мотивацію.

Написати книгу — це велика робота на місяці, а іноді й довше. Якби її ніхто не читав, я впевнена, що рано чи пізно відчула б спустошення й сумнів у власних силах. Навіть якби мені вдалося завершити книгу, я, швидше за все, не знала б, що робити з нею далі.

Тому для мене ви, читачі, — не просто підтримка, а справжня рушійна сила, яка допомагає йти вперед і робити кроки назустріч мріям.

Ось кілька моїх робіт. На професіонала не тягну, але мені подобається)))

А ще сьогодні у мене подвійне свято: мій син пішов у перший клас. Тож починається новий етап життя — і для нього, і для мене. Нам обом доведеться навчитися балансувати, пристосовуватися до нових обставин, але я сподіваюся й вірю, що впораюся.

Ще раз дякую всім! Бажаю нам усім МИРУ, ЛЮБОВІ, ТЕПЛА і НАТХНЕННЯ!