Сховані димом

Ми починаємо подорож сторінками моєї нової книги. https://booknet.ua/book/shovan-dimom-b441543

Це історія про людей і вогонь, про втрати і пам’ять, про дружбу та тіні минулого.

І першим ділом я хочу поділитися невеличким фрагментом — атмосферним, домашнім, але з відчутною тінню майбутніх подій.

"Помешкання зустріло їх, як завжди, темрявою, порожнечею і холодом. Макар увімкнув світло. Вуглик тим часом шмигнув на кухню й очікував на хазяїна там. Нашвидкуруч приготувавши вечерю, точніше просто розігрівши суп у мікрохвильовці та відсипавши трохи в мисочку, Макар попрямував до єдиної кімнати, що слугувала і вітальнею, і спальнею, і кабінетом. Великий диван, що міг розкластися у ліжко, стіл біля вікна та шафа — от і всі меблі. Майже однакові темні футболки на полицях шафи й сумка зі старим пожежним спорядженням, так і не розібрана. Практично нічого зайвого.

У кімнаті відчувалась прохолода та свіжість, і дуже тонкий аромат чогось терпкого. До цього букета ароматів доєднався ще аромат гарячої їжі.

За кілька хвилин задоволений Вуглик, облизуючись, вийшов з кухні й одразу застрибнув на коліна до Макара. Той уже також поїв і, повільно погладжуючи кота, замислився.«Невже я в старості також захочу щось підпалити?..» — Макар згадував нещодавню справу й подумки порівнював себе з пенсіонером.«Ні, я завжди любив гасити, боротися з вогнем…» — і думки Макара вже знайшли новий шлях. Він згадував роки своєї роботи простим пожежником. Щирість дружньої підтримки. Єдність пожежної родини. Та задоволення від успіху, коли ти приборкав вогонь, переміг його.

Руки повільно гладили кота, а той задоволено муркотів. Пригадав Макар і ту пожежу, після якої всі почали називати Зеновія Дзен. Він тоді був ще зовсім юним, та, увійшовши до палаючого будинку, застиг, вдивляючись у вогонь. Макар тоді його добре струснув, а коли вони вийшли, сказав: «Ти що, зловив свій дзен?» Так і прилипло. А своє прізвисько Макар отримав набагато пізніше, бо дуже полюбляв заїжджати в Макдональдс, що тільки відкрився. Зараз вже ніхто не вигадує таких позивних…

Наче відчувши переміну в хазяїні, Вуглик встав, потягнувся і почав легенько м’яти лапками груди Макара. Переминався, зупинявся, слухав. Він ніби хотів забрати весь смуток і біль людини, що його врятувала. Макар прикрив очі, згадуючи. Але саме цю пожежу він намагався не згадувати, бо вона змінила його життя. І кіт це знав, бо був там.”

І звісно кілька візуалів.