Щоб вам було цікавіше, хочу поділитися одним уривком, який мені особливо до душі. Це сцена з дверима в залу, де на Софі вже чекає Повелитель. Ловіть:

Масивні двері з чорного дерева займали весь прохід. Що ближче я підходила, то виразніше оживали вигравійовані символи й ворушилися, наче змії, припорошені чорною кіптявою. Деякі підіймали голови, щоби глянути на тих, хто насмілився порушити їхній спокій. Торкатися таких дверей без дозволу зовсім не хотілося: від них тягнуло небезпекою, мов від живої істоти. І недарма.

Як тільки ми зупинилися перед ними, зміїне плетиво вже не здавалося різьбленням — воно витріщалося на мене й шипіло, піднімаючи пласкі голови від липкої поверхні дверей.

— Вони відчувають вашу світлу силу, — пояснювально озвався страж, що стояв праворуч від мене.

Він помітив мою гру в «Хто спопелить поглядом перший» із цими створіннями, але щойно одна голова зашипіла інакше, не як раніше, решта підповзли ближче й вторили їй. Я затамувала подих, мене пронизало відчуття, що ці двері здатні поглинути живцем, ось воно Потойбіччя, світ демонів у всій красі, навіть двері можуть тобі нашкодити. Рука стража випросталася переді мною й посунула глибше між ними чотирма, відтісняючи від дверей.